Ось і закінчилась моя чудова подорож з цією книжкою. Як воно в кінці? — приємно, тепло, трошки ніяково, але дуже затишно, трошки кольорово, трошки сумно, а десь є навіть відголосок злості. Андрій Гудима — невідома для мене людина. Він автор цієї унікальної книги. Але, на жаль, єдиної книги, яка вийшла з-під його пера. Хотілось би сказати, що це тому, що він закінчив свою письменницьку кар’єру, але причина гірша — Андрія більше немає в живих. Коли я читала книгу, то ніколи б так не сказала, адже вона промовляє — в кожній сторінці Андрій говорить. І таке відчуття, наче саме до тебе. Я знаю, що книжка для його доньки Юлії, і через це трохи в кінці стало ніяково, бо відчуття, наче ти доторкнувся до чогось дуже інтимного, дуже особистого — до чогось, що може бути лише між батьком та донькою. В той же час, коли читаєш, то відчуття, що головна героїня (якої по суті немає в книзі, вона скоріше щось незриме на кожній сторінці) — це не просто донька чи читачка, це якийсь більший образ. Образ, до якого спрямована любов, почуття, теплота. Образ, який може бути навіть відображенням того, як саме Андрій любив кухню. У книзі 69 розділів, як ви могли здогадатися з назви. Але тут не лише про спеції — тут про все. Тут і трохи гумору, і трохи історії, і дрібка порад, які ти точно не забудеш, і дуже-дуже багато саме смаків. Так, ти можеш спробувати лизнути сторінку книжки й відчути нічого, окрім паперу, але читаючи, у тебе в роті з’явиться присмак кожної спеції, яку описав Андрій — навіть зможеш відчути запах. Це дивно і трохи навіть магічно, але саме так було в мене. А чому? Бо людина, яка написала ці слова, вклала в них дуже багато. Це не просто якісь сухі енциклопедичні дані — це життя. Книга про життя, про любов, про подорожі. Книга і є саме життя. Цікаво, що в книзі все трохи переплутано, бо тут здається, що є все: спеції нашого регіону, неочікувано — грузинські, пряні арабські, а потім різко — розповідь про базар. Таке відчуття, що автор не хотів якось класифікувати те, про що розповідав, не хотів говорити про щось окремо — він хотів говорити про те, про що хоче серце саме зараз. І ось так — історія його серця достукується до серця кожного нового читача. Для себе я зробила купку приміток: що купити, що спробувати, як що тримати, коли що додавати. Впевнена, що тут багато всього, і колись я прочитаю книгу ще раз — а може, просто полистаю, бо ілюстрації чудові. Вони, до речі, є до кожного розділу. А мова! Я щиро відчула захват від кожного слова, бо тут немає тієї самої чистої літературної мови — тут розмовна мова. Така, якою я спілкуюсь на вулиці. Саме такою, якою бабуся на базарі мені продасть черемшу. Саме такою, якою я буду розповідати мамі, чого на Трійцю шукаю саме любисток. І найцікавіше — на всі слова автора хотілося щось відповісти. Такий собі німий діалог, який не потребує слів. Він є у повітрі, але ніхто про нього не знає. Після прочитання мені дуже захотілося дізнатися більше про цю людину. Було відчуття, що ми вже поговорили — і захотілося продовжити розмову. Тож я почитала трохи відгуків про Андрія від його сім’ї та друзів. І знаєте — саме таким я його і уявляла, як його описали. Саме така людина поділилася зі мною своїми секретами. Війна забрала ще одного талановитого сина нашої країни. Але частинка його серця розбилась на малесенькі шматочки — і тепер живе разом з кожним читачем, котрий відкриває його книгу. Отож, можна говорити довго, але якщо коротко: М’ята — заспокоює. Меліса — тонізує. Базар — як стосунки. А от сушити волосся в духовці — погана ідея. :)

Важко писати про картоплю так, щоб на очі находили сльози. Книжка, якою я хочу поділитися зі всім світом. Дуже добра атмосфера і слова, які говорять прямо до читачки. Читаємо з чоловіком по статті вголос, коли готуємо. У ній любов і затишок. Вічна слава і пам'ять автору.

Love this book, well written with humour, interesting facts and great design.