Здається, в цьому році тема Чорнобильської катастрофи в моєму житті особлива. Не дивно, бо 1986 рік – рік мого народження. Тому, певно, і має своє особливе значення. Крім того, вважаю, що кожен небайдужий громадянин своєї країни повинен хоч раз в житті поцікавитись темою катастрофи на Чорнобильській АЕС. Для того, щоб знати причини і усвідомлювати страшні наслідки. Книга написана журналістом Сергієм Трохимом, який одним з перших після аварії робив кадри її наслідків. Це було дуже складно, так як крім величезного впливу на здоров’я людини, радіація несла величезний вплив на фото техніку. Вона становилась повністю зараженою. І фотографи були змушені обробляти її по кілька разів, в зв’язку з чим вона ставала непригодною до використання. Багато з цих кадрів так і не побачили світ. Багато з них були вилучені і заховані в архіви, а деякі і зовсім видалені. Тодішня влада будь-яким шляхом намагалась приховати від усього світу масштаби катастрофи, вони вперто не хотіли визнавати власні помилки. В книзі зібрані спогади про важливих людей, з якими довелося зустрітися в той час. В ній – біль втрати і нерозуміння. Почитайте, для усвідомлення того, що ціна людської безвідповідальності - надто висока.

Є вислів, що краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Це на 100% стосується роботи оператора. Краще 1 раз побачити кадри, які він зняв, аніж прочитати про них книжку. Книга написано оператором Українського телебачення і я чекав від неї розповіді очевидця про події на ЧАЕС. А замість того отримав байки його і його колег, а в додаток до них купу інших спогадів та міркувань, які не мають відношення до аварії та взагалі мало цікаві. Автор з несамовитою гордістю описує, як з’явився «той легендарний кадр», хоча не кожному читачеві зрозуміло про який кадр йде мова. Також далі автор згадує, що відео, які вони назнімали в архівах не збереглося, якщо не увійшло в один з фільмів тих часів. До того ж автор не вибирає найбільш знакові чи навіть значущі моменти, а пише про все підряд – що бачу, те співаю. Книга поділена на розділи – кожен розділ розповідь про одного з операторів команду УТ. Дуже схоже, що автор пригадав їх з часів посиденьок і навіть не дуже напружувався аналізувати, тому що один оператор говорить, що про аварію він дізнався 26 квітня на дачі іншого оператора Валентина Юрченка, якому він допомагав спалювати листя і про аварію повідомив сусід, а вони не повірили. А в іншому розділі інший оператор розповідає, що він також дізнався про аварію 26 квітня на дачі Валентина Юрченка, де вони вдвох лагодили «запорожця» і слухали закордонні радіостанції. Також один з розділів називається «Нуклеар-валізка для Горбачова», а по факту виявилося, що коли у 89-му році (до чого тут Чорнобиль??) Горбачов приїхав знімати з посади Щербицького, оператори їли у буфеті ЦК, і почет Горбачова запитав у них дорогу. Після чого автор висловив припущення(!!), що мабуть десь неподалік мала бути ядерна валіза керівника СРСР. Книга сповнена патетики, зайвого пафосу – оператори борці з режимом, знімали правду-матку, яку, щоправда, цензура не пропускала, а от інші були пропагандистами. У книзі повно штампів (вислів про одну шосту суші трапляється купу разів), мова складна, вичурна, сповнена недоречних у наші часи оборотів.