Вход или регистрация
Для отслеживания статуса заказов и рекомендаций
Чтобы видеть сроки доставки
Олег Ольжич (1907—1943) — велична постать в українському громадсько-політичному житті, в українській поезії, в українській науці.
Видатний археолог із європейським ім’ям, він володів дев’ятьма мовами, а його дослідження не втратили сенсу і понині. Видатний поет — він сказав нове слово в українській літературі. Видатний діяч Організації українських націоналістів — він був дійовою особою в побудові української держави в умовах нацистської окупації території України.
1943 року Олег Ольжич загинув у концтаборі Заксенхаузен.
Однією з найяскравіших особистостей української культури другої половини ХХ — перших десятиліть ХХІ ст. був композитор і музикант Мирослав Скорик (1938—2020). Його унікальний «життєвий проєкт» вмістив у себе так багато вершинних досягнень у різних сферах музичної культури, що видається дивовижним, як могла одна людина — навіть впродовж доволі тривалого часового відрізку понад півстоліття! — здійснити такий об’ємний творчий чин. Мабуть, одним з «ключів», яким можна відкрити таємницю його мистецьких звершень, була гуманістична спрямованість усіх помислів, потреба писати «для людей», а не для того, щоби показати і прославити себе.
Микола Петрович Глущенко (1901 — 1977) — знаменитий український художник і радянський розвідник. Письменники захоплювалися його вмінням поєднати творчу працю з роллю професійного розвідника. Науковці-філологи вивчали листування живописця з видатними інтелектуалами його часу. Власники колекцій говорили про його твори на відомих аукціонах реалістичного живопису, на яких вартість картин Миколи Глущенка й нині невпинно зростає. Мистецтвознавці намагалися зрозуміти самі та пояснити іншим природу дивовижної гармонійності його творів. І всі, кожен по-своєму, мали підстави зачаровуватися тихою ніжністю його живопису — і природною, невимушеною, такою рідкісною в радянські часи особистою гідністю цієї людини.
Український бібліотекознавець, книгознавець, літературознавець Юрій Меженко сказав про нього: «Такого поета ми в житті будем довго чекати і дай нам Бог, щоб ми дочекалися». Євген Плужник (1898-1936) був знаковою фігурою післяреволюційної української інтелігенції. Поет, драматург і перекладач, він перебував поза політикою у своїх віршах і належав до тих унікальних особистостей, яким дано бачити цілий світ, не виходячи з кімнати. Він не кидав антирадянських гасел, не вступав у політичну полеміку і ніколи не помишляв бути комуністом. Відторгнення дійсності, що заперечувала вічні цінності, – людське життя і любов, – разом із закликами чинити спротив сліпій жорстокості, зробило його героєм українського розстріляного Відродження і жертвою сталінського терору.
Віктор Домонтович (справжнє ім’я Віктор Платонович Петров (1894—1969)) — український письменник, філософ, соціальний антрополог, літературний критик, археолог, історик і культуролог; доктор історичних та філологічних наук. Віктор Платонович Петров (Домонтович) — науковець, який своїм доробком утвердив концепцію походження українського народу, літератор, який своїми творами викривав злочини більшовицько-сталінського режиму проти української інтелігенції, української культури, українського народу. Його вклад у порятунок від фізичного і повного знищення гітлерівцями цілого народу — караїмів — досі не оцінений повною мірою. Разом із Валер’яном Підмогильним Домонтович започаткував жанр українського інтелектуального роману, а також жанр романізованої біографії.
Книга 6. Валер'ян Підмогильний
Валер’ян Підмогильний (1901-1937) — письменник, перекладач, літературознавець, мовознавець, організатор літературно-мистецького процесу. У своїй творчості спирався на психоаналітичні дослідження Зиґмунда Фройда, сприяв входженню української літератури до європейського культурного простору. Його пророчий дар дозволив випередити шукання французьких письменників-екзистенціалістів Жана-Поля Сартра й Альбера Камю. Тоталітарним режимом Підмогильному було відпущено лише 13 років на здійснення всіх новаторських починань. Як і більшість митців українського мистецького Відродження, був звинувачений в активній контрреволюційній діяльності й страчений на Соловках у зловісному 1937-му.
Усі сучасники Богуна відзначали його розум, хитрість, хоробрість і талант полководця. Він відмовився від реєстрового чину і маєтків, які обіцяли йому поляки, і підтримав визвольну війну українського народу проти Польщі (1648-1657) з першого дня повстання. Саме в цій війні командир Вінницького полку полковник Богун став легендою за життя.
Після смерті Богдана Хмельницького один із лідерів угруповання «стар шин-державників», що не бажав ні підданства московського, ні підданства польського, ні підданства турецького чи шведського, а аж до своєї смерті прагнув творення самостійної Козацької держави.
Іван Богун — мудрий полководець, відважний козак та легендарна особистість, яка прикрашає своєю могутньою постаттю сторінки історії України.
Ім’я кіноактора і кінорежисера Леоніда Бикова (1928—1979) не потребує додаткової реклами. У 60—80-ті роки ХХ століття в СРСР він був улюбленцем мільйонів, його пізнавали на вулицях і радо вітали: «Привіт, Максиме!..», «Моє шанування, Маестро!», його фільми («Максим Перепелиця», «В бій ідуть самі "старики"», «Ати-бати, йшли солдати») збирали багатомільйонну глядацьку аудиторію, стаючи рекордсменами річного кінопрокату. Сама лише згадка про Леоніда Бикова викликала у людей добру посмішку. Й недарма відомий актор Михайло Ульянов так висловився про нього: «Є люди, в яких живе сонячне світло...»
Трагічна доля судилася Василю Стусу (1938—1985) — талановитому українському поету, прозаїку, перекладачу, літературознавцю, правозахиснику, одному з найактивніших представників українського культурного руху 1960-х років. Він був людиною, не здатною на компроміси, яка завжди йшла шляхом правди і заплатила за це власним життям, людиною, яка з гідністю казала про себе: «...Голови гнути я не збирався, бодай що б там не було. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину».
Леся Українка (справжнє ім'я Лариса Петрівна Косач, 1871—1913) — славетна українська письменниця, геніальна поетеса і драматург, перекладач і культурна діячка. Багато її творів визнані шедеврами світової літератури. Перший свій вірш вона склала у дев'ять років, останній — у 40. Усього Леся Українка написала близько 270 віршів, а ще поеми і віршовані драматичні твори. Її ставлять в один ряд із геніальними Тарасом Шевченком та Іваном Франком. Довкола життя видатної письменниці завжди було багато міфів. Та й небезпідставно — цьому сприяли складні стосунки з матір'ю, життєві перипетії, трагічне кохання і хвороби, які супроводжували тендітну Лесю Українку чи не все життя.
Відомі слова Євгена Сверстюка про те, що «Симоненко належить до тих людей, чиї біографії треба вивчати як частку історії України». Тієї України, яка вміє вистояти в лихоліттях і знову розправити крила. Одного з найвідданіших її співців теж не оминула лиха доля: жорстокі часи сталінських репресій, страхіття війни, жахливі умови існування. Та водночас юнак завважував дивосвіт рідної природи, всотував багатство народної творчості. Випробування не позбавили його щедрості душі, теплої усмішки. Йому було даровано аж надто коротке життя: він тільки виписувався, тільки починався -- і залишив по собі спогад на всі часи поки світ промовлятиме: «Україна». Чому? Досить прочитати біографію Поета.
Олег Ольжич (1907—1943) — велична постать в українському громадсько-політичному житті, в українській поезії, в українській науці.
Видатний археолог із європейським ім’ям, він володів дев’ятьма мовами, а його дослідження не втратили сенсу і понині. Видатний поет — він сказав нове слово в українській літературі. Видатний діяч Організації українських націоналістів — він був дійовою особою в побудові української держави в умовах нацистської окупації території України.
1943 року Олег Ольжич загинув у концтаборі Заксенхаузен.
Однією з найяскравіших особистостей української культури другої половини ХХ — перших десятиліть ХХІ ст. був композитор і музикант Мирослав Скорик (1938—2020). Його унікальний «життєвий проєкт» вмістив у себе так багато вершинних досягнень у різних сферах музичної культури, що видається дивовижним, як могла одна людина — навіть впродовж доволі тривалого часового відрізку понад півстоліття! — здійснити такий об’ємний творчий чин. Мабуть, одним з «ключів», яким можна відкрити таємницю його мистецьких звершень, була гуманістична спрямованість усіх помислів, потреба писати «для людей», а не для того, щоби показати і прославити себе.
Микола Петрович Глущенко (1901 — 1977) — знаменитий український художник і радянський розвідник. Письменники захоплювалися його вмінням поєднати творчу працю з роллю професійного розвідника. Науковці-філологи вивчали листування живописця з видатними інтелектуалами його часу. Власники колекцій говорили про його твори на відомих аукціонах реалістичного живопису, на яких вартість картин Миколи Глущенка й нині невпинно зростає. Мистецтвознавці намагалися зрозуміти самі та пояснити іншим природу дивовижної гармонійності його творів. І всі, кожен по-своєму, мали підстави зачаровуватися тихою ніжністю його живопису — і природною, невимушеною, такою рідкісною в радянські часи особистою гідністю цієї людини.
Український бібліотекознавець, книгознавець, літературознавець Юрій Меженко сказав про нього: «Такого поета ми в житті будем довго чекати і дай нам Бог, щоб ми дочекалися». Євген Плужник (1898-1936) був знаковою фігурою післяреволюційної української інтелігенції. Поет, драматург і перекладач, він перебував поза політикою у своїх віршах і належав до тих унікальних особистостей, яким дано бачити цілий світ, не виходячи з кімнати. Він не кидав антирадянських гасел, не вступав у політичну полеміку і ніколи не помишляв бути комуністом. Відторгнення дійсності, що заперечувала вічні цінності, – людське життя і любов, – разом із закликами чинити спротив сліпій жорстокості, зробило його героєм українського розстріляного Відродження і жертвою сталінського терору.
Віктор Домонтович (справжнє ім’я Віктор Платонович Петров (1894—1969)) — український письменник, філософ, соціальний антрополог, літературний критик, археолог, історик і культуролог; доктор історичних та філологічних наук. Віктор Платонович Петров (Домонтович) — науковець, який своїм доробком утвердив концепцію походження українського народу, літератор, який своїми творами викривав злочини більшовицько-сталінського режиму проти української інтелігенції, української культури, українського народу. Його вклад у порятунок від фізичного і повного знищення гітлерівцями цілого народу — караїмів — досі не оцінений повною мірою. Разом із Валер’яном Підмогильним Домонтович започаткував жанр українського інтелектуального роману, а також жанр романізованої біографії.
Книга 6. Валер'ян Підмогильний
Валер’ян Підмогильний (1901-1937) — письменник, перекладач, літературознавець, мовознавець, організатор літературно-мистецького процесу. У своїй творчості спирався на психоаналітичні дослідження Зиґмунда Фройда, сприяв входженню української літератури до європейського культурного простору. Його пророчий дар дозволив випередити шукання французьких письменників-екзистенціалістів Жана-Поля Сартра й Альбера Камю. Тоталітарним режимом Підмогильному було відпущено лише 13 років на здійснення всіх новаторських починань. Як і більшість митців українського мистецького Відродження, був звинувачений в активній контрреволюційній діяльності й страчений на Соловках у зловісному 1937-му.
Усі сучасники Богуна відзначали його розум, хитрість, хоробрість і талант полководця. Він відмовився від реєстрового чину і маєтків, які обіцяли йому поляки, і підтримав визвольну війну українського народу проти Польщі (1648-1657) з першого дня повстання. Саме в цій війні командир Вінницького полку полковник Богун став легендою за життя.
Після смерті Богдана Хмельницького один із лідерів угруповання «стар шин-державників», що не бажав ні підданства московського, ні підданства польського, ні підданства турецького чи шведського, а аж до своєї смерті прагнув творення самостійної Козацької держави.
Іван Богун — мудрий полководець, відважний козак та легендарна особистість, яка прикрашає своєю могутньою постаттю сторінки історії України.
Ім’я кіноактора і кінорежисера Леоніда Бикова (1928—1979) не потребує додаткової реклами. У 60—80-ті роки ХХ століття в СРСР він був улюбленцем мільйонів, його пізнавали на вулицях і радо вітали: «Привіт, Максиме!..», «Моє шанування, Маестро!», його фільми («Максим Перепелиця», «В бій ідуть самі "старики"», «Ати-бати, йшли солдати») збирали багатомільйонну глядацьку аудиторію, стаючи рекордсменами річного кінопрокату. Сама лише згадка про Леоніда Бикова викликала у людей добру посмішку. Й недарма відомий актор Михайло Ульянов так висловився про нього: «Є люди, в яких живе сонячне світло...»
Трагічна доля судилася Василю Стусу (1938—1985) — талановитому українському поету, прозаїку, перекладачу, літературознавцю, правозахиснику, одному з найактивніших представників українського культурного руху 1960-х років. Він був людиною, не здатною на компроміси, яка завжди йшла шляхом правди і заплатила за це власним життям, людиною, яка з гідністю казала про себе: «...Голови гнути я не збирався, бодай що б там не було. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину».
Леся Українка (справжнє ім'я Лариса Петрівна Косач, 1871—1913) — славетна українська письменниця, геніальна поетеса і драматург, перекладач і культурна діячка. Багато її творів визнані шедеврами світової літератури. Перший свій вірш вона склала у дев'ять років, останній — у 40. Усього Леся Українка написала близько 270 віршів, а ще поеми і віршовані драматичні твори. Її ставлять в один ряд із геніальними Тарасом Шевченком та Іваном Франком. Довкола життя видатної письменниці завжди було багато міфів. Та й небезпідставно — цьому сприяли складні стосунки з матір'ю, життєві перипетії, трагічне кохання і хвороби, які супроводжували тендітну Лесю Українку чи не все життя.
Відомі слова Євгена Сверстюка про те, що «Симоненко належить до тих людей, чиї біографії треба вивчати як частку історії України». Тієї України, яка вміє вистояти в лихоліттях і знову розправити крила. Одного з найвідданіших її співців теж не оминула лиха доля: жорстокі часи сталінських репресій, страхіття війни, жахливі умови існування. Та водночас юнак завважував дивосвіт рідної природи, всотував багатство народної творчості. Випробування не позбавили його щедрості душі, теплої усмішки. Йому було даровано аж надто коротке життя: він тільки виписувався, тільки починався -- і залишив по собі спогад на всі часи поки світ промовлятиме: «Україна». Чому? Досить прочитати біографію Поета.