Ця книжка викликає досить дивні відчуття. З одного боку - дуже добре і літературно написаний роман, а з іншого боку сюжет, який не дуже сильно захоплює. Книга не затягує в читання, деякі моменті видаються абсурдними, а самий роман незрозумілим. Ставлю багато зірок за стиль письма, бо одразу видно - працює майстер, а ось сюжет, відверто кажучи - нудний, незадовільняючий.

Книжка Сари Перрі розповідає про молоду жінку, яка на початку книжки стає багатою вдовою і, відповідно, отримує свободу робити, що забажає. Оскільки її завжди цікавила палеонтологія, вона збирається і їде в Ессекс з метою відпочити від столиці і подосліджувати там викопні рештки. Насамперед мені не сподобалася сама Кора, яка надто вже дивакувата на мій смак і місцями надто по-панібратськи поводиться з іншими людьми, часто змінює свою думку посеред розмови тощо. Мені не хотілося їй співпереживати ось взагалі, а оскільки вона головна героїня, то це вже суттєво зменшило привабливість твору для мене. Саме тому я також не розумію, чому всі так люблять Кору, кожен своєю любов'ю — таке враження, що вона їх усіх якось причарувала (а оскільки мене ні, то я тільки стояла збоку і дивувалася). Загалом до книжки напхано цілу купу важливих тем: син із розладом аутичного спектру, палеонтологія, якою тоді теж захоплювалися (згадуємо Мері Еннінг), соціалізм (компаньйонка Кори Марта бере активну участь у соціалістичному русі, та попри це продовжує працювати найманою хатньою робітницею в багатої Кори), деякі описи також наштовхують на певні роздуми щодо природи стосунків між Корою й Мартою; окремо — протистояння між релігійною і науковою думкою (пастор Ренсом і знову ж Кора); любовний багатокутник; туберкульоз (який ще тоді був практично невиліковним). Якось цього трохи було забагато в одному творі, бо не всі ці теми розкриті однаково добре. А що Змій, запитаєте ви? Історія зі Змієм там взагалі другорядна; він існує більше як тло для оповіді й розвитку стосунків між Корою і пастором. Його загадка розв'язується в доволі банальний спосіб, але по-іншому тут і не могло бути. Зрештою, я не змогла встановити емоційний зв'язок із жодним з персонажів, а це перша передумова для того, щоб книжка сподобалася. Окремо варто відзначити, що переклад ну дуже специфічний; місцями це просто складно читати й розуміти. Ось наприклад: «Його очі блищали від стримуваних сліз; погляд різко рвонув до Люка й тупо витріщився на підлогу біля Кетрін...»

Атмосфера старої доброї Англії, насичена туманами, трохи містична, трохи дивна і навіть трошечки гнітюча. Але у ній є певна магія. Така своя і ні на що не схожа. Відверто скажу, що на початку персонажі здались якщо не придурками, то диваками. Але з часом я до них звикла і навіть полюбила. Кору Сіборн, загадкову вдову, що має схильність до природознавчих наук. Преподобного Вільяма Ренсома, що любить бога та не цурається науки. Марту, помічницю Кори, соціалістку та суфражистку. Тут багато другорядних персонажів, долі яких тісно переплелись із долями Кори та Вільяма. Бездітне подружжя Лаєлл, лікар Люк, закоханий у Кору, його друг, закоханий у Марту, дружина Вільяма... Деколи другорядні персонажі виходять на перший план, затуляючи собою основних героїв, і так твориться спільна історія, одна на всіх. Ця книга не про чудовисько Змія. Я очікувала більше містики, але ця історія швидше про боротьбу науки з невідомим. Для цієї історії неважливо, чи існує змій насправді. Важливо те, як він впливає на людей, як змінює їх. Ця книга не про любов пастора і науковиці, не про любовний трикутник чи навіть чотирикутник. Ця книга про людей, про їх дивакуватість і підтримку один одного, про страх перед неіснуючим. Про дружбу, розуміння та про те, що ніхто не ідеальний. Мені здається, ця книга викличе суперечливі враження, бо кожен побачить в ній щось своє. Вона може здатись похмурою, та в ній є достатньо світла. Можливо, вона просто попала в мій осінній настрій, та я однозначно ставлю їй 5 зірочок