Під час Другої світової війни з України до Узбекистану евакуювали десятки вишів. Київський та Харківський художні інститути також продовжили свою роботу у Самарканді. У цьому старовинному азійському місті українські митці (викладачі та студенти) створили чимало живописних і графічних робіт.

Переважна більшість мистецьких творів «узбецького періоду» зберігається у родинах художників, тому величезний пласт українського мистецтва середини ХХ століття залишається майже не відомим, навіть фахівцям. Проте у цих роботах — надзвичайно цінні свідчення доби, художнє пізнання українцями екзотичного Сходу.

Над випуском «Антиквара» №133 працювали протягом року. Збирали матеріали у дітей і внуків митців, що жили у Самарканді, аналізували твори з приватних і музейних колекцій, готували до публікації спогади «самаркандців». Тож на сторінках цього випуску журналу:

- історія евакуації українських митців, науковців, педагогів та підприємців до Узбекистану,
- розповіді про знайомство, зближення та взаємопроникнення культур,
- спогади про життя і побут евакуйованих українських митців,
- статті мистецтвознавців про живописні і графічні твори «узбецького періоду»,
- розповіді митців, підприємців і дипломатів про нинішню співпрацю та взаємну підтримку України і Узбекистану.

Кураторка проєкту — мистецтвознавиця Галина Алавердова, запрошений редактор випуску — Посол України в Узбекистані Микола Дорошенко