Це боляче читати. Та це варто читати. Мені шкода, що я не знала всього цього раніше. Після прочитання я запалила свічку. Цей біль не вмістити в слова, може в звуки, може в крики, або в мовчання.

Цю книгу я читала в школі скорочено. Але до сих пір пам'ятала, які страшні картини голоду були змальовані. Тож тепер, дорослою, вирішила прочитати повністю. Книга складається з двох частин. І ось другий том автор писав до самої смерті і зовсім не встиг відредагувати. От мені це було помітно. Бо якісь моменти занадто детально були описані, а деякі - зовсім коротко. А ще в другій частині забагато (як на мене) релігійних проповідей. До сюжету - історія про життя однієї сім'ї під час голодомору. Страшно. В наш час дуже важко таке уявити. Як повинно хотітися їсти, щоб вбивати і їсти собак, кішок, а потім і дітей? Розстрілювати дітей, які брали колоски на полі, щоб не померти. Не мати сили навіть поховати членів своєї родини... Тому цілі загиблі родини можна було знайти мертвими по домівкам. Вмирали цілими родинами, а іноді і селами... Страшна історія. А ще страшніше від того, що то справді відбувалося. Знаю, що після того, як я вчилася, книгу видаляли зі шкільної програми, бо таке дітям страшно читати. А зараз ніби знов внесли. Так, в повному варіанті є багато страшних моментів, яких я би дітям не читала. Але і історію свою треба знати. Щоб більше такого не допустити.

Тема голодомору 1932-1933 років довго приховувалась і замовчувалась на теренах України. І лише на початку 2000-х років ця страшна подія почала висвітлюватись і стала відомою широкому загалу українців. Проте насправді ще у 1963 році було опубліковано твір Василя Барки, присвячений цим трагічним подіям, які стали реальністю для мільйонів українців. Василь Барка, український письменник, знав про голодомор ще з розповідей членів власної родини. В роки геноциду сам письменник перебував в місті, тому особисто не відчув дефіциту продуктів харчування. А от його брат з родиною проживав на селі і був підданий цим тортурам. Власне розповіді брата і стали для Василя Барки основою для подальшого дослідження цієї теми. Перебуваючи в таборі для "переміщених осіб" в Німеччині, Василь Барка продовжив збір інформації про голодомор, записуючи спогади очевидців, що знаходились разом з ним. В романі описана історія родини Катранників: Мирона Даниловича Катранника (чоловік Дарії), Дарії Олександрівни Катранник (дружина Мирона), Миколи Мироновича Катранника (первісток Дарії і Мирона), Олени Миронівни Катранник (донька Дарії і Мирона), Андрія Мироновича Катранника (наймолодший син Дарії і Мирона), Харитини Григорівни Катранник (матір Мирона). Цінність цього твору полягає в його історичній правдивості. Твір тяжкий, глибокий і трагічний, але вартий того, щоб його прочитати, адже це наша спільна історія.