Це моя п’ята прочитана книга Мілана Кундери. Він однозначно має свій стиль, який я починала відчувати вже читаючи другу книгу. Коли ж вже знайома з автором, беру його роман до рук, і ніби починаю розмову із давнім приятелем, коли знаєш його рухи, міміку, жести. Так само зустрічаєш у кожному романі Кундери філософію, яка змушує задумуватись і переосмислювати життя як таке, і все, що є в цьому життя. Кундера завжди знімає мою рожеву вуаль, через яку я дивлюсь на світ і змушує дивитись на сутність людського існування дещо під іншим кутом. Його герої зазвичай ніколи не припадають мені до душі. Так само і у романі «життя деінде» у мене не було ні приязні, ні ненависті до головних героїв. Я спостерігала за ними, ніби я дивилась на них вежі і знала, що змінити нічого не можу. Їхнє життя як частина сірої маси людей, яке як унікальне, так і нічим не відрізняється від інших. Ще одна особливість Кундери для мене в тому, що у його романах часто можна помітити неприязне ставлення до чоловіків чи, скоріше, він описує їх так, щоб ми почали їх зневажати. У романі «Життя деінде» жіночі образи теж викликали осуд. Здається, автор має своє бачення людського існування, яке суперечить моєму сприйняттю, чи радше, яке частково відкриває мені очі на речі, які я вперто не хочу бачити. Він ніби протирає мені очі, і я починаю думати, думати, думати… «Життя деінде» - роман, головним героєм якого є поет Яромил, і його життя з самого народження і до смерті. Величезну роль на його особистість має його мати, яка гіперорпікує його та не готова відпускати від себе. Це якщо коротко говорити про сюжет. Але у цьому випадку сам розвиток подій має не таке велике значення, як опис Кундери філософського і психологічного боку цієї ситуації. Це не той роман, який хочеться читати, аби відпочити за чашкою кави чи чаю. Тут треба зосередження і вільний простір для думок в голові. А ще олівець і закладки в моєму випадку. Якщо продовжувати говорити про те, що вирізняє автора, то можна також помітити, що кожен його твір (з прочитаних мною) не обійшовся без зрад. Тема кохання у нього теж специфічно розкривається, і любов, та, якою вона вона є у моїх поняттях, її не існує. Варто також зазначити, що історичне тло твору – комуністична Чехія, і у цій книзі історичний контекст також неабияк впливає на нашого героя.

«Синове обличчя знову було дитяче і покірне; перед нею раптом постав не чужий і незалежний чоловік, а її люба дитина, котра зазнала нестерпних страждань, дитина, яка ще недавно шукала в неї захисту і втіхи. Очей не могла вона відвести від цього пречудового видовища.» Класичний неповторний Кундера. Світ комуністичної Чехії, де молодий поет Яромил намагається вписатись у вимоги режиму. Власне, і світ самого Яромила, від народження до смерті. Хлопець бажав би самостійності, але боягузливий конформізм перемагає у всьому. Кундера цікаво роздумує над тим, який вплив мали жінки (переважно матері та сестри) на реальних поетів. І матір Яромила оточила його гіперопікою та ревнощами. Хоча він наче не проти. Разом із особистими драмами героїв, автор описує особливості тогочасного режиму. Важливість для поширення ідеології різноманітних клубів по інтересах, диктування правил життя і творчості. «… ті поезії, звичайно, хороші, та навіть із любовного вірша має бути видно, що його написав соціалістичний поет.» Книжка написана у стилі Кундери, з численними відступами від основної лінії, іронічними зауваженнями, філософськими роздумами, закрученим сюжетом. Усе в ній має своє місце і є важливим. Як завжди в цього автора, у видуману історію героїв вплетені цікаві факти про справжні події. Книжка вперше видана ще у 1973 році, проте актуальності не втратила, адже порушує питання, які існують поза часом.