Ісабель Альєнде поринає у спогади і пропонує нам зворушливу книжку про її ставлення до фемінізму і того факту, що вона є жінкою. «Кожен прожитий рік і кожна зморшка розповідають мою історію», — велика чилійська письменниця запрошує нас супроводити її у хвилюючій мандрівці, в якій переглядає свою життєтворчість. Розповідає про дуже важливих у її житті жінок: рідних Панчіту, Паулу, літагента Кармен Бальсельс, за якими тужить; видатних письменниць, бунтарок у мистецтві, зокрема Вірджинію Вулф, Маргарет Етвуд та Ів Енслер; а ще безіменних жінок, які пережили насильство, однак, сповнені гідності та відваги, підводяться і йдуть уперед. Усіх тих, хто незмінно супроводжував її по життю та надихають: жінки її душі. Вона міркує про рух #MeToo, про нещодавні соціальні заворушення в її рідній країні і про тривожну ситуацію, в якій усі ми живемо з приходом пандемії. І все це — не втрачаючи тієї характерної для неї пристрасті до життя і наполягаючи, що попри вік завжди є час для любові. Хай там що, доросле життя треба проживати, відчувати і насолоджуватися ним на повну силу.