Отношу этот сборник к разряду приятных открытий года. В то время, как я уже малость охладел к современной украинской поэзии, потому что все самое интересное для меня уже собрано и прочитано, взгляды сформировались, иерархии выстроились, прошли первые восторги и наступило первое пресыщение... Приятный сюрприз! Признаться, мне нравится то направление, в котором развивается поэтическая серия издательства "Люта справа". Это немного эклектичная подборка авторов, которые не отличаются тонким мастерством, но берут харизмой. Все поэты разные интеллектуальные и хулиганистые одновременно. Моя реальная оценка этой книги приблизительно 4+ ; На многочисленных слэмах и чтениях я уже слышал эти ритмы, темы расставаний, алкоголя и рефлексий - типичны до невозможного (для молодых поэтов, которые так и не вырастают из "молодых" в просто "поэтов"). Опять таки, нет здесь и ошеломительной образности, нет головокружительных метафор и тонкой игры смыслов, но... Но Поэзия - здесь все таки есть. Есть яркая харизма автора, которая сразу ощущается, индивидуальность не текста, но поэта и чуть-чуть творческого безумия, не наигранного, а вдохновенного. Приятное открытие. Еще минус, это конечно - ощутимая для кармана цена за тоненькую мягкую книжечку. Впрочем, издание очень радует качеством.

Лірична героїня віршів Олександри Гонтар Олександра Гонтар відчайдушно самотня і намагається соціалізуватися за допомогою цигарок та алкоголю. Втім це не допомагає, адже ані чоловіки, ані вона сама не бачать один в одному індивідуальність: із ким тоді заводити стосунки? Це особливо добре помітно у вірші "Коли довкола тебе крутиться енна кількість чоловіків". Всі ці чоловіки не сприймаються навіть як окремі актанти процесу взаємодії між статями: вони просто є частиною певного механічного процесу, що передує зляганню. Саме тому Олександра цілком доречно використовує для визначення факту закоханості підкреслено механічну метафору "заїло барабан". Здогадатися, чому чоловіки не бачать у ліричній героїні індивідуальність також не важко, бо і сама поетеса поки що не відчуває себе окремою цілісною одиницею: весь її організм діє своїми частинами неузгоджено та автономно від якогось керувального центру, яким міг би бути, наприклад, мозок: "по тобі повзуть мої очі-молюски" описує вона процес обрання самця для парування. Очі повзуть самі, бо так їм наказує лібідо, а воно - у свою чергу - є результатом певного анонімного хімічного процесу, на який ніхто не впливає. Лірична героїня Олександри Гонтар ще не навчилася "домовлятися зі своїм его" та "ображеною дитиною", яка керує її свідомістю. Так часто буває в ранній юності, але згодом організм збирається до купи і починає діяти більш узгоджено. Саме в цей момент "діти, яких батьки лишили самих на вечір" й самі стають батьками. На цьому шалена й мало усвідомлена пристрасть до саморепродукування заспокоюється, іноді й разом із жагою до творчості у тому випадку, коли друга була викликана тільки першою. Але саме так і влаштоване мистецтво: лібідо жене будь-якого автора (а не тільки Жана Жене) геть від мортідо, змушуючи волати то від переляку, то від здивування, а потім вже, значно пізніше, цей вереск (за умови його виняткової гучності та відчайдушності) потрапляє і до скарбниці національної культури.