Серед усієї кількості сучасної та класичної української літератури лише дві історії змусили мене по-справжньому ридати над книгою. Це повість Панаса Мирного "Хіба ревуть воли як ясла повні" та Ольги Кобилянської "Земля". Ці твори неймовірно глибокі, красиві та трагічні. Вона показують життя простих українців минулих століть, які так само як і ми сьогодні, жили, любили, ненавиділи та скоювали помилки. Але попри це, прагнули щастя та любові, хоча далеко не всі змогли до нього дожити... Повість "Земля" розповідає про сім'ю звичайного українського селянина Івоніку Федорука. Він з юних літ працював у поті лиця аби тільки забезпечити у майбутньому свою сім'ю. І йому це вдалося - завдяки постійній праці та любові до рідної землі, доля нагородила чоловіка доброю дружиною та красенями-синами. Однак Івоніка навіть не здогадувався, що його надбання - Земля - стане причиною справжньої війни між його синами, з якою хтось із них може не вийти живим... Ольга Кобилянська створила дійсно надзвичайно прописану історію із живими персонажами. Під час читання навіть виникає відчуття, що колись так було насправді і авторка лише описує справжні події. Від мене однозначно 5+/5. Якщо любите сімейні драми та не боїтеся трагічного фіналу, то книгу обов'язково раджу до прочитання!