У шкільні роки повість «Земля» уявляється нам звичайною інтерпретацією біблійної легенди про Каїна та Авеля. І братовбивство у творі дійсно присутнє, але Ольга Юліанівна зосереджує нашу увагу більше на психологічному стані героїв: у напрочуд зворушливій манері авторка описує усі страждання головних героїв. Вона майстерно грає словами на струнах людської душі, аби викликати співчуття, розпач і біль. Їй вдається зробити читача співучасником цієї трагічної історії, зробити його причетним до всенародного горя. Здається, що яблуком розбрату між Савою та Михайлом була земля, проте швидше це була боротьба за любов. Михайло, будучи слухняним та працьовитим сином, своєю покірністю мав більше шансів на прихильність долі та батьків. А Сава був іншим – занадто слабким, аби протистояти спокусам та злим помислам. Земля стала лише приводом до розв'язання цього одвічного конфлікту. Водночас психотип української людини визначає її долю: чоловік без землі – ніщо! І ця Земля є початком і кінцем усього, вона є джерелом радості, коли родить гарний урожай, або смутку, коли залишає господаря без їжі. Людина обробляє землю, аби вижити, але зрештою після смерті змушена віддати їй своєрідний борг – своє тіло. Людина не мислить себе без клаптика поля, без нього не має свого місця у світі і не заслуговує на повагу у суспільстві… «Земля» – це удар могутнього кулака поважної «орлиці» Кобилянської. Це правдивий і жорстокий твір про українців! Це класика, яка формує наш світогляд! Безперечно, раджу до прочитання.