Книга Збирачі туманів. Суб'єктивні нотатки з київського життя
Код товара: 748050
Описание книги
Характеристики
Отзывы
Яна Полянська
21 ноября 2020 г
Новели про старий Київ
Це такий мікс спогадів про старий Київ, про дитинство серед акторів студії Довженка, про кафе "Пінгвін" з його морозивом і про життя в епосі, яка вже залишилась за кадром.
Не ностальгія за Радянським Союзом. А ретроспектива 'як це було'...
Книжка приємна, деякі фрагменти прям дуже цікаві (особливо про кафе в Києві періоду шістдесятих років і також про книги скарг із магазинів), деякі - відверто провисають. Але автор і не намагається сподобатись усім. Це така рефлексія на життя, якого уже немає, тому що воно залишилося тільки в пам'яті.
Мені чогось було мало. Чи то інформації про Київ-того-часу чи навпаки забракло особистих вставок, власних переживань автора. Якось усе трохи не дотягнуло.
Але головний бонус книжки - я загорілась більше почитати про столицю в ХХ-му сторіччі. Тому, вважатиму, вона стала моїм хиленьким містком до чогось крутого по темі.
Я маю ще другу книжку Олеся Ільченка, обов'язково і її прочитаю. Все ж, це унікальні спогади, пропущені через призму іншої людини.
Vasyl Korovskyi
21 февраля 2020 г
Киев в последнюю треть ХХ века
Почему купил
Изучаю понемногу историю Киева. Люблю читать воспоминания о столице, в них часто натыкаешься на невообразимые истории о его жителях и районах. Данная книга подкупила еще и своим оформлением. Неизвестное для меня издательство "Комора" сделало очень симпатичную обложку и потрудилось, чтобы книга получилась качественной.
Что внутри
Олесь Ильченко - поэт и писатель, автор ряда сборников поэзии и романов. Его книжка представлена в традиционном для книги воспоминаний формате коротких зарисовок. Почти двести страниц историй о Киеве, его символах и силуэтах. Часть посвящена впечатлениям о советском быте - в особенности о периоде дефицита. Эти воспоминания были для меня особенно интересными - как стояли в очередях в магазины за товарами первой необходимости, как менялись цены, как искали редкий товар.
Резюме
Книга откровением не стала. Хороша ли она? Я читал и лучше. Часть рассказов была хороша и интересна, помогла больше узнать о Киеве. Часть - прошли мимо меня. Не знаю, можно ли судить автобиографические зарисовки по тому, насколько они тебя захватывают. Думаю, стоит ценить такие издания за то, что в них навсегда сохранится кусочек истории Киева и киевлян.
Наталия Голубкова
1 июня 2019 г
Київ у фіолетових барвах
Чому ця книга привернула мою увагу? По-перше, цікавлюсь історією рідного міста, по-друге, захопила поетично-кінематографічна назва. На жаль, повністю мої сподівання не виправдалися. Переважно книгу складають публіцистично-довідкові нариси, а не спогади, як можна було чекати від підзаголовка «Суб’єктивні нотатки з київського життя». Погоджуюсь з Олесем Ільченко, що Київ багато чого втратив та продовжує втрачати зі своєї історичної спадщини, але іноді автор стає занадто емоційним. За радянських часів все було дуже-дуже погано – це ствердження людини, яка дивиться на 60-90-ті роки XX ст., про які йдеться в книзі, з сьогодення. Але водночас це роки дитинства та юності автора, тобто час, овіяний зазвичай світлою тугою. Радянська торгівля запам’яталася хамством? Та невже незалежність його відмінила, чи все ж тип своєї поведінки обирає сама людина в будь-який час, в будь-якій країні? Адже нагодував фашистський солдат майбутню маму Ільченко пудингом, коли окупований Київ голодував. І в самого автора є про що тепло згадати. Наприклад, про дядю Гришу, який з черевичника в засмальцьованому фартуху перетворився на денді в білому піджаку, Некрасівську та суміжні вулиці, по яких бігав хлопчиком, або ялинкову прикрасу «жабка в калоші»…
Розповіді про те, в який ресторан чи кафе можна було піти в Києві середини ХХ ст., що таке дефіцит і як з ним «боролися», спомини про зустрічі з Тетяною Яблонською, Анатолієм Солов’яненко та іншими славетними людьми – це так би мовити «цемент» книги, цікавий для покоління 2000-х, незнайомого з тими реаліями. Для себе ж, як представника покоління, яке трошки «зачепило» радянський час, обираю поодинокі «смачні, життєві» епізоди»: великий червоний чайник у вітрині кафе напроти Оперного театру, який я теж бачила, коли ходила з батьками на виставу, факт, що в ресторані «Лейпциг» працювали виключно офіціанти-чоловіки, дотепні спогади про будні українського кіно. А сюрреалістична історія Павлівського садка взагалі стала для мене відкриттям, за що щиро дякую авторові. Недарма він згадує Врубеля, Нечуй-Левицького та Бажана, для яких вечірній Київ набував фіолетових барв. Адже в них, як і в тумані, все перетворюється на таємницю, містику, казку.
1
Возникли вопросы?
0-800-335-425
Cвязаться











