Переважно скептично ставлюсь до оповідань, бо вважаю, що на кількох десятках сторінок важко донести якийсь посил, проте, я чомусь був впевнений, що саме ця збірка не стане розчаруванням. . «Заради майбутнього» - це ще один доказ, наскільки Макс Кідрук різноплановий письменник. Десять абсолютно протилежних за настроєм історій, кожна з яких наче карусель кидає у емоційний вир. Тут і напружений горор, коли боїшся (реально!) перегорнути наступну сторінку, і гостросоціальна історія, коли від безвиході і реалістичності ситуації вкриваєшся мурашками, і гумористичні оповідки, і історії з літаками (куди ж без них). Соціальна, буденна, життєва складова сюжету дедалі виваженіша, автор точно знає, куди рухатись і робить це впевнено і однозначно.

Хороша збірка оповідань від українського автора. Хоча не можу стверджувати напевне що збірка мені зайшла. Адже деякі оповідання були точно мимо. Та за ті декілька оповідань, які мені сподобалися, дійсно можна ставити високий бал книзі. До цього в Кідрука я читав всім відомого і шанованого «Бота» і «Доки світло» і зараз вирішив взятися за «Заради майбутнього». Скажу відверто довго ця книга чекала свого часу, але із впевненістю можу сказати що це було недаремно. Почну з тих оповідань які мені не сподобалися. Нічиї діти - так, моторошно, але занадто коротко. Я полечу - надто очевидно і не смішно, хоча й написано цікаво. Трансфер - ніяке, хоча читати і перекладати на реальний футбол у себе в голові було непогано. Сюрприз - теж, не розумію до чого тут це так само, як і Моя література. А от сподобалося перше оповідання Р61, воно моторошне і дуже цікаве, саме за це ми любимо Кідрука. Друге «Знову і знову» також класне, автор розповідає про шахраїв на ОЛікс/Новій Пошті і в Аеропортах і що з ними буває. Ельвіра - пречудове оповідання про війну, аж надто особливо актуальне зараз, тут слова зайві. ДНК. Історія 7 - про майбутнє і там навіть згадуються Нові Темні Віки, хм. Ну і заключне Заради Майбутнього теж хороше, з цікавим сюжетом. Щоправда я нічого не тямлю у фізиці тому було трохи незрозуміло. Як бачимо половина оповідань мені сподобалася і я вважаю це успіхом. Читатиму Кідрука ще!

Кідрук належить до дуже небагатьох сучасних українських письменників, які мають хист писати зі створенням величезного ефекту присутності. Принаймні, в темряві й на самоті більшість його романів, як на мене, краще не читати - не заснете після цього ще дуже довго. Сама ж я його знаю насамперед як людину, на честь якої просто хочеться підняти келих вина й вигукнути: "Нарешті в України є свій автор книг у жанрі хорор!" Єдиний і неповторний. Власне, саме про хорор і думаєш, почавши читати перше оповідання в цій збірці - а коли дістаєшся його кінцівки, в тому, що побачиш далі, вже й не сумніваєшся. Начебто й нагадує всі ці американські фільми, які ледве не конвеєрами знімають, проте розуміння, що це "місцеве", "ближче", змушує сприймати написане геть на іншому рівні. А згодом... розумієш, що автор таки заслуговує на власний рівень зухвальства й дійсно представляє тобі цілий калейдоскоп різноманітних тем для роздумів, для страху... і для несамовитого реготу, ніде правди діти. Проте про сміх наостанок. Насамперед я впала у справжній розпач, коли прочитала "Знову й знову" - оскільки тема онкології мені не чужа, на мене це діяло як розпечений стержень у мізках, надто опис життя Ярика й Лі. Таке міг продемонструвати тільки той, хто так чи інакше був причетний до того, що описав, а відтак, побачив... Не менш трагічна й "Ельвіра" - попри цілковите розуміння стресу, під яким, які мурахи під чоботом, знаходяться персонажі оповідання, головну героїню невимовно шкода. Нікому не зробила нічого поганого - і враз опиняєшся на вулиці без нічого, та ще й на тебе наставляють рушницю. Просто тому, що ти перед кимсь стоїш, і нікого не обходить, хто ти є. Є два оповідання, які "мовби не від цього світу" - це "ДНК" та "Заради майбутньго" - мабуть, саме завдяки ним ця збірка й була врешті створена, якщо на честь останнього її було названо. Тут в діло вступає режим "популяризатора науки", який займається розробками нових шифрів/теорій/можливостей анатомії... Настільки точно, що аж моторошно стає. І, щоб вже не так згущувати барви, нарешті згадаю і про веселе. Для мене таким став відчайдушний крик душі: "Я полечу!", приправлений справжніми дивами винахідливості і щіпкою фантастики. Шкільні будні й навіть футбольна команда перед ним відходять на другий план... Отож, на мою думку, якщо ви бажаєте познайомитися з Кідруком, варто почати саме з цієї книги, оскільки саме вона вповні демонструє його можливості в різних напрямах. А тоді вже вирішити, до чого більше тягне - до детективу, до чистого страху, до подорожі чи до наукових досягнень.