Десятиліттями недолуге викладання в школах української літератури примушувало дітей вважати, що вся наша класика - це історії про журбу та недоленьку в сільських декораціях, у яких головними героями виступають кріпаки, що потерпають від жорстокості багатіїв. Тому навіть серед тих, хто дуже любить читати, саме до української класики після школи повертається не так і багато людей. Однак цей стереотип починає розвінчуватись, в тому числі й силами ютьюб блогерів. Саме кількома каналами з цієї платформи я надихнулась і вирішила заново познайомитись із деякими творами вітчизняної класики, вже без нав'язаного шкільною критикою сприйняття, і для початку обрала саме "Записки Кирпатого Мефістофеля". Головним героєм цієї книги є успішний київський адвокат Яків Михайлюк на прізвисько Кирпатий Мефістофель. Він - далеко не найприємніша в світі людина. Поняття дружби та вірності для нього дуже відносні, він здатен задля забави підштовхнути людину своїми маніпуляціями на слизьку доріжку, хоча доволі часто виявляється, що не такий уже він й знавець людських душ, як звик про себе думати. Та все ж у центрі оповіді його стосунки із трьома жінками - Сонею, з якою він мав короткий зв'язок у молодості, Клавдією, з якою він випадково познайомився і заркутив роман, та з Шапочкою, яку вважає своєю музою та коханням всього життя. Хоча книга має не надто великий об'єм, не варто намагатись взяти її нахрапом. Її треба читати повільно, смакуючи кожну сцену. Як поступово давній зв'язок з Михайлюком руйнує стосунки Соні з чоловіком, як нерішучий друг головного героя Панас Павлович Кривуля розривається між своєю дружиною, яку вже давно не кохає, але яка може зіпсувати йому кар'єру та позбавити спілкування з сином, та дівчиною, яку він уже багато років любить, як сам Михайлюк врешті опиняється на роздоріжжі між почуттями та обов'язком. Винничук дуже точно зобразив життя української інтелігенції початку 20 століття, її проблеми, потребу увесь час озиратись на суспільну думку, яка могла буквально позбавити їх будь-яких засобів до існування. При цьому автор пише дуже іронічно і не намагається за будь-яку ціну вичавити з читача сльози. Це однозначно буде якщо не найліпша, то одна з найліпших книг, прочитаних у цьому році. Видання мене цілком задовольняє. Цупкий кремовий папір, читабельний шрифт, симпатична палітурка. Гарний варіант для тих, хто не проти збирати класику у кишеньковому форматі.