У цієї книги є все, щоб мені сподобатись, проте вона не сподобалась. Гарне видання, з привабливою обкладинкою та бонусними колажами всередині, дуже цікавий сюжет судячи з анотації, флер чеського письменника та історія його життя, яка вражає, книги, самотність та філософі - все це складові успіху для мене. Але коли починаєш читати розумієш, що очікування не справдились. Гантя (головний герой) - не самотній чоловік у пошуках істини, чи сенсу життя, не інтелектуал виплеканий сам собою завдяки читанню книг... ні, він не дуже здорова люди, при чому у всіх сенсах. У книзі є фраза "це ж людське", і от вона красномовно все пояснює. Автор дає нам бридкі, неприємні ситуації, у кожній главі трапляється обов'язково щось неприємне - бруд, фекалії, кров, вбивства, гниття, алкоголізм, наче все це читач повинен сприймати як норму, бо воно "ж людське". Романтизація всього цього мені здається дивною, побачити за оцим щось високе, глибоке я не змогла. Фінал був очевидний одразу ж, тому і не шокував чи вразив (напевне, автор на це сподівався). Враховуючи, що це найвідоміший твір Грабала, продовжувати з ним знайомство я не планую.

Цю історію розповідає нам чех Гантя, який тридцять п'ять років пресує папір десь на задвірках Праги. Після цього створені ним охайні пакунки відправляють кудись на переробку. За тридцять п'ять років чого тільки не потрапляло під прес Ганті, особливо під час і одразу після війни: цілі тиражі заборонених видань, пропаганда одної чи іншої влади, викрадені трофейні старовинні бібліотеки в шкіряних обкладинках... Хоча найчастіше це більш звична нам макулатура і брудний пакувальний папір, яким у той час дуже широко користувалися. Гантя, наче водолаз, що пірнає за перлинами, любить вишукувати і вибирати серед гір паперового сміття книжки різних філософів. За роки своєї служби він натягав їх додому аж три тонни і геть завалив своє крихітне помешкання. Він цитує Канта і Лао-цзи, він однаково любить Сенеку та Ісуса. Усі ці великі ідеї та ще більші питання заледве вміщаються у такій маленькій, непримітній людині, цьому працівнику найнижчого щабля. Що з того, що він начитався таких мудрих книжок? Чи додало йому це радості, сенсу в житті? Це книжка повна якоїсь метафізичної журби.

Ця невеличка книжка прочитається дуже швидко, але так само швидко проникне прямо в серце. Протягом 35 років Гантя працює в пункті збору макулатури, де використовує гідравлічний прес для її пресування. Гантя не виконує цю роботу механічно, його приваблюють і захоплюють книжки, і багато з них він рятує зі щелеп своєї машини і зносить додому. Ми дізнаємося про важливих у його житті людей, як все ж були в ньому лише епізодами, — принаймні так це виглядає з висоти 35 років. Під кінець книжки Гантя знайомиться з наступником своєї невеликої прес-машини і розуміє, що життя пройшло повне коло, і він зі своїм старомодним методом пресування, як і все в цьому світі, відійде на звалище забуття. Щемка історія про одне звичайне життя, про людину, яка стала "мимохіть освіченою", про любов до книжок і, що там таїтися, до світлого пива. І про те, що життя невпинно рухається вперед, хай навіть дехто і здійснює regressus ad originem.