Це перший мій роман Мирослава Лаюка, і зацікавилась я ним, коли переглянула онлайн-презентацію "Залізної води". Слухати інтелектуальну бесіду двох розумних молодих людей було дуже цікаво і приємно, а потім мені пощастило виграти цю книгу у розіграші! Усе співпало: Леся Українка, творчість якої я так люблю (навіть писала по ній у студентські часи наукову роботу), сучасна українська література, і усе це так цікаво й майстерно переплетено, що здивуванню моєму не було меж. Єдине що, я підходила до цієї книги із обережністю та завищеними очікуваннями. Я чекала на супер-інтелектуальну книгу, на піднесений стиль оповіді, на вишуканість та інтелігентність (ну це ж роман про Лесю, як не як!). Але прочитавши, та осмисливши цю книгу, я зрозуміла, що не варто взагалі підходити до неї так серйозно. У ній є і гумор, і багато іронії та сарказму (як що ми говоримо про сучасну сюжетну лінії у книзі, а їх там дві). Тому, як сказав сам Мирослав Лаюк "Леся Українка не є тут головним персонажем". За її постаттю, за її світлом у книзі просто йдуть, і намагаються розгадати численні таємниці її особистості. Але чи варто? Йдемо за Лесею і ми, як її непрямі нащадки. Що тут можу сказати, планую читати книги Мирослава ще!