„Заквітчаний сон” — один із найбільш метафорично насичених творів Григорія Косинки, зрівнятися з ним в українській літературі може хіба що „Intermezzo” Михайла Коцюбинського. Внутрішній простір цієї новели побудований на межі сну й реальності. Немає жодної зовнішньої мотивації тієї чи іншої події. Наприклад, не зовсім зрозуміло, чому заарештовують Оленку, хоча внутрішньо ця подія сприймається як цілком логічна. Оленка втрачає головний зміст свого життя — Андрія, сум огортає її душу, отже, арешт не робить її горе більш глибоким. Він тільки підкреслює його. Світ у снах залишається гармонійним і чистим, натомість реальне життя наповнене стражданням, болем, несправедливістю. Незрозуміло, чи життя реальне, чи воно є сном, чи тим, що було в минулому, чи в теперішньому. Чіткої відповіді немає, як немає й чіткої грані між цими двома формами існування в новелі.
Григорій Косинка твір «Заквітчаний сон» присвятив М. К. Заньковецькій. Він розповідав: «Починається оповідання словами весільної пісні, яку я почув того вечора від Марії Костянтинівни: «Ой будеш ти, моя мати, тихо спати». І назвав героїв свого твору Андрієм та Оленкою на спогад про одну з найулюбленіших п’єс Марії Заньковецької».

Виконавець: Олександр Коваль
Тривалість: 12 хвилин 01 секунда