Наскільки оманливою інколи буває назва. А особливо текст на обкладинці. Оскільки саме він мене підкупив "Воїн. Письменник. В’язень. Людина. Історія наймовірного життя". Прочитавши саме ці слова в мене відразу виникло бажання придбати книгу. Маю погану звичку не залишати читати нецікаві книги. І тут питання навіть не в тому, що на книгу витрачено відповідну суму коштів. Питання в тому, що книгу ж хтось написав, хтось доклав зусилля, праці. Та не завжди авторові вдається захопити читача, дозволити йому поринути в інший світ, дозволити відчути настрій головних героїв, дозволити... В нашому випадку Наталці Доляк - не вдалося абсолютно нічого. Хоча ні. Вдалося написати надзвичайно нудну, абсолютно нецікаву книгу. Книгу, яку хочеться закинути читати вже з перших сторінок. В мене склалося враження, що авторка банально взяла з історичних довідників історію про англо-бурську війну, скопіювала необхідні матеріали, додала декілька діалогів і "зліпила" книгу. А для того, щоб читачеві було "легко" її читати, вона навмисне наповнила книгу складними назвами, іменами та зарозумілими словечками (з обов’язковим їхнім поясненням). Мене вистачило на 210 сторінок (в книзі їх 492). Вже на 198 сторінці я зрозумів, що далі я цю книгу читати не буду. От як можна таке не те, що читати, а писати: "Якобус Геркулаас народився в родинному фермерському помісті Дауертфонтейн, що в дистрикті Вінсбург Оранжевої республіки"? Який в біса Якобус? Який дистрикт? Де нормальна, не запозичена, українська мова? Де Іван, Микола? Де подробиці кохання головного героя та лікарки? Навіщо мені всі оці Якобуси? Навіщо мені детальний опис побуту бурів? Я ж хотів з перших сторінок поринути в життя того "письменника", того "в’язня"; хотів з головою зануритися в читання та не випускати книгу з першої до останньої сторінки. Дивно, що ще й "коронацію слова" дали...