Сергій Плохій належить до того невеликого, на жаль, кола українських істориків, які вміють писати дуже фахово і водночас популярним стилем. "Загублене царство" - саме така праця, розрахована на широкого читача. Я не зовсім погоджуюся з попередніми коментаторами, які порівнюють її із "Брамою Європи". "Брама Європи" - це стислий загальний виклад історії України, натомість "Загублене царство" не є просто викладом історії Росії, бо в книзі трохи інші акценти. Вона про складний процес формування модерних ідентичностей. "Загублене царство" радше доречно вважати продовженням "Походження слов’янських націй" того ж автора. Плохій показує, чому для Росії так важко відпустити Україну. Задум написання книги виник під впливом трагічних подій 2014 року, вона мала передусім дати непосвяченому західному читачеві уявлення про історичні передумови нової війни. Автор слушно аналізує конфлікт України з Росією як протистояння ідентичностей. Якщо з погляду свідомого українця Україна є й повинна бути незалежною державою та окремою нацією зі своєю історією, мовою і культурою, то для росіян Україна - невіддільна частина "русского мира", ба навіть місце, де зародилася сама Росія. Найбільша біда росіян полягає в тому, що вони створили імперію набагато раніше, аніж завершили формування власної нації. Інший український дослідник Роман Шпорлюк з цього приводу писав, що у XIX столітті поляки були нацією без держави, а росіяни - державою без нації. Така особливість російського історичного розвитку досі дається взнаки, бо дотепер важко дати чітку відповідь на засадничі питання: кого можна вважати росіянином і де завершуються кордони "справжньої" Росії? Війни триватимуть доти, доки щодо цього не вдасться дійти якоїсь згоди. Загалом книга Сергія Плохія дуже корисна і цікава. Нам сьогодні гостро бракує якісних праць про Росію, написаних з проукраїнських позицій, але водночас на високому рівні дійсної історичної науки. Ворога потрібно розуміти, інакше неможливо йому адекватно протидіяти. Тож можу всім впевнено порадити прочитати "Загублене царство".

Дякую, пане Олександре!!!! Чудовий аналіз!!!! Дійсно, не завжди професійні історики "бачать" правду і можуть зробити вірний аналіз... Ой, як НЕ ЗАВЖДИ !!! До історичних фактів треба підходити дуже обережно, перевіряти через інші незалежні джерела, не все брати одразу "на віру".А, тим паче, зараз, коли Московія знову з нами воює, та ще й гібридно!!!! Цій ОРДІ, рано, чи пізно, всеж-таки, доведеться повернутись до СВОЇХ витоків, до СВОЄЇ СПРАВЖНЬОЇ мови, повністю переписати та почати вивчати СВОЮ СПРАВЖНЮ історію. Повернути з музеїв, архівів, спецхранів НАШІ першоджерела і відмовитись, НАЗАВЖДИ, від украденої назви РУСЬ, і знову СТАТИ, як і триста років тому, Московією!!!!!!! Для цього Володимир Білінський 40 років ВИВЧАВ, а не ПРИДУМУВАВ, історію нашого народу, працював у архівах та констатує, що ще достатньо білих плям залишається у "вивернутій", "покрученій", вкраденій історії України. А, оскільки, здоров'я Володимира Броніславовича починає давати збої, він залишає можливість молоді продовжувати йти нелегким, дослідницьким шляхом, вивчати знайдене та робити відкриття, відкидаючи "полову",підтасовування фактів, доважки брехні !!! Слава Володимиру Білінському за його громадянський, "історичний подвиг"!!!!!!!

Пан Сергій Плохій є професійним істориком, пише прекрасні історичні книжки. Книжку рекомендую. Як цю для розуміння, що «там на півночі», так і «Брама Європи» для короткого ознайомлення з історією України. Нарис не нарис, але цікаво написано. Тепер щодо відгуку тут пана «Игорь Алейников». Якби цей пан написав просто рецензію чи відгук на книжку, то це було би чудово. А він взяв і почав вивищувати дану книжку (яка не є поганою) за рахунок іншої книжки, дослідника історії В.Білінського, «Країна Моксель», обливаючи її лайном. Не зрозуміло, для чого книжці «Брама Європи» така ведмежа послуга. Не є адвокатом пана Білінського, але як на мене, він завжди тримає активну українську позицію та проводить свої дослідження на крок, а то й на два вперед, у то час, як так звані «класичні» історики, на кшталт пана Плохія, часто користуються тільки «консервативними» історичними даними, які написані за нас, за українців на росії, або розповсюджені у Європі чи США , але знову ж таки, з російських «правдивих» джерел. Я наведу лише один приклад, який уже підтверджений у сучасній історії та є просто ще одним доказом фальшування історії України російською імперією (і потім ссср, і її нащадком - сучасною росією). У книжці «Брама Європи» на с.168-169 вказано, що «…московським урядовцям та їхнім прихильник в Україні вдалося домогтися передання Київської митрополії з-під юрисдикції Константинопольського патріархати до московського. Передання відбулося 1686року.» А як ми знаємо, у 2018 році відбулося рішення Синоду Вселенського патріархату про визнання незаконною анексію Київської митрополії Російською православною церквою в 1686році. Проведене дослідження Вселенського патріархату про справу з ніби-то «передачею Київської митрополії Москві» можете знайти в інтернеті у вільному доступі. І власне, висновуючи з рішення Синоду Вселенського патріархату 2018 року про незаконне захоплення Москвою Київської митрополії, а НЕ передачу, і, як наслідок, «повернення», надання томосу Українській Православні Церкві, що є зараз беззаперечним фактом. І про це, що ніякої «передачі Київської митрополії Москві» не було – пан Білінський писав ще у своїй книзі «Країна Моксель або Московія» ще далекого 2006 року. А в книжці «Брама Європи» - написано передача. І це є факт. Як казав рік тому один на той час популярний комік для 73%, «щоби припинити війну потрібно просто перестати стріляти», і «щоби дати всім вчителям 4тис. доларів, треба просто перестати красти», то можна порадити деяким людям «просто» витягнути свою голову із місця, де перед цим сидів цар росії путін, і не накидувати лайно на вентилятор, принижуючи іншу літературу та інших авторів, які, як виявляється, писали правдиві речі, а не «кон’юнктурні вигадані», чи «глузливого тасування», чи «гучних "викриттів", і почати, нарешті, думати своєю власною головою, досліджувати свою власну історію та створювати свою власну історію рідної країни-України.