Поланік такий Поланік. Книга дивна, загалом як і більшість книг Поланіка. Він справді майстер пера. Так це досить специфічно читати про таке, але ж він і справді уміє про таке писати. Хоча можливо це тонкощі перекладу. У будь-якому випадку книга заворожує, не відірватися. Ти розумієш, усвідомлюєш наскільки неприємні, жахливі речі написані у книзі, наскільки зіпсована психіка головного героя, але саме доведений до абсурду, до грані нормальності, настільки гіпертрофований заворожує і хочеться читати далі й далі. Так, настільки яскраві персонажі та поведінка і події викликають наслідки... наприклад я більше не їм шоколадні кекси, якщо ти розумієш про що я...

«Если вы собираетесь это читать, то не надо» - так советует автор, и я к нему присоединюсь, в любом случае - вас предупреждали, но, если уже решили читать - так дочитайте, иначе это будет зря, вообще, мало что в этом мире по-настоящему стоящее, но Паланик умеет интриговать. Мне нравится автор (этот кладезь информации, которую ещё нужно проверить, но стоит ли практически применять) с его философией, взглядами, манерой повторения фраз с целью закрепления желаемого помысла, с его знаниями, его правдой, его ощущением жизни, вечным поиском, борьбой и, в конечном итоге, пониманием и принятием. Блуждающие мысли и ни одной свободной, дабы подытожить впечатления о произведении, вполне вероятно потому, что я пытаюсь понять ценность нашего пребывания с помощью данной книги. Да, на такие мысли она меня наталкивает, совершенно не о мире, извращенном сексуальными фантазиями, половом воспитание, оценочном восприятии правильности и здравомыслия, мнимом понятии собственности. Сюжет и сеттинг происходящего, как и в Бойцовском клубе, – всего лишь оболочка, через которую нужно очень осторожно проникать, дабы не повредить своеобразный омфолоневрон, связующий действительность и «умозрительную жизнь внутри сознания». В искусственном или настоящем, в мире иллюзий или реалий, в пластмассовом, подлинном, с порочностью, фобиями, наркотическими, сексуальными, алкогольными, вкусовыми зависимостями мы уязвимы и уязвляем. Каков же мир, зарисованный в книге? «Мир символов», сродни мира Тайлера Дердена, сродни мира, в котором волей случая или намеренного осуществления я обитаю. Там, «где всё, что мы делаем, исчезает почти мгновенно, где время, усилия и деньги тратятся, в сущности, ни на что…", где все наши действия выглядят, как попытки покрасить горящий дом. «Мы разорвали мир на кусочки…но мы не знаем, что с ним делать...Мы только судили то, что создали другие…У нас не было времени создавать что-то самим…Критика и осуждение создавали иллюзию сопричастности…На самом деле мы ничего не стояли.» Закупоренные своим прошлым, в поиске способов бегства от реальности, в отборе методов правильного функционирования (с точки зрения кого? Наверное, всех тех, кто знает, как лучше...опять-таки для кого??), мы упрощаем себя, «позволяя другим решать всё за нас: кто мы, какие мы». P.S. Можно предположить, что Родион Раскольников, живущий в современной Америке выглядел, как Виктор Манчини – главный герой «Удушья», но это не точно. (P.S. не настолько всё извращено, довольно таки читаемо :))

Молодий юнак Віктор мріяв бути лікарем, але став вуличним актором і учасником клубу сексоголіків. А ще він заробляє на життя імітуванням приступів задухи, в ресторанах. Для чого саме такий метод? По-перше- він дарує відчуття героїзму людині, яка цього "рятує". Тим самим стає "хресним батьком" для хлопця. Вони потім підтримують з ним зв'язок, надсилають відкритки, подарунки, гроші і цікавляться його життям. А ще це єдиний спосіб стабільно заробляти гроші на лікування психічно хворої матері. Мама- стара і немічна жінка, рецидивістка. Все життя вона вчиняла розбій і викрадала хлопчика в його прийомних батьків. А хто ж його батько? Папа? Можливо це сам Ісус Христос. Навідуючи матір в лікарні він по крихті хоче вивідати інформацію, та це йому практично не вдається. Та в цій історії Віктор та його мама далеко не єдині дивні герої. Хоча б найкращий друг хлопця, який постійно збирає каміння, та інші учасники клубу сексоголіків. Всі вони певним чином допомагають Віктору знайти істину і пізнати корені. За цим дивним сюжетом скриваються дуже драматичні історії. Тут і смішно, і до сліз. Тут і гидко і романтично. Одним словом -Паланік попрацював на славу.