Волтер Мослі – моє нове відкриття. Він з перших сторінок цієї книги зробив усе можливе, щоб я зненавиділа головного героя – детектива Кінга. І йому це вдалося! Саме рідкісний випадок, коли письменник навмисне формує в читача неприязнь до протагоніста, аби потім поступово розкрити його справжнє обличчя. Читаючи, я ловила себе на думці, що не люблю Кінга за його вчинки й характер, але сторінка за сторінкою ця неприязнь відходила, бо він і так уже зазнав занадто багато поразок і ударів долі. Це більше ніж звичайний детектив – це політичний трилер, де корупція й брудні ігри переплітаються з приватним життям людей. Атмосфера «поганих політиків» і «хорошого копа» буквально затягує: хочеться зрозуміти, хто грає за правилами, а хто маніпулює системою. Окремо хочеться відзначити тонке соціальне підґрунтя — Мослі вміє зачепити болючі теми і робить це без моралізаторства. Темп книги — неспішний, динаміки тут майже немає. І якщо ви звикли до вибухових сюжетів і карколомних поворотів, то, можливо, «За водою до моря» здасться вам повільним. Але саме в цій повільності й криється її сила: автор дозволяє читачеві роздивитися персонажів, їхні мотиви, зрозуміти, що за маскою «крутого копа» ховається вразлива й складна людина. Для мене ця історія стала несподівано глибокою. Це не просто детективне розслідування — це історія про спокуси, слабкості, про те, до чого доводить чоловіків їхній «піструн» (як прямо й іронічно підкреслює автор), і про те, що навіть у найтемнішій системі можна спробувати залишитися чесним.