Справедливо буде сказати, що ми, як люди, й визначаємося нашими межами. «Не можу», «не знаю», «не вмію», «не уявляю», «не розумію», «не відчуваю», «не вірю» ось ті слова, які окреслюють рамки кожного і кожної з нас. У когось вони ширші, у когось — вужчі, але всі ми ними обведені, немов країни — кордонами, чи острови — берегами. Однак є часи, є ситуації та обставини, коли мимоволі «не можу» перетворюється на «повинен змогти», «не уявляю» — на «дерзну уявити», «не вірю» — на «наважуся повірити». Часи кризи, випробувань. Часи, коли сама доля підводить нас до наших лімітів і штовхає їх переступити, вийти за межі себе.