Автор у своїй книзі намагається пролити світло на криваве протистояння наших народів та розібратися, що ж все таки стало причиною тих подій та чи все настільки однозначно у трактуванні тих події, які маємо станом на сьогодні. Приємно, що В.В’ятрович займає доволі нейтральну позицію, не старається переважити терези в сторону однієї із сторін, а дає можливість читачу самому розібратися та зробити свої висновки на основі поданого матеріалу. В’ятрович проробив титанічну працю з метою донести чому ж все таки ми отримали війну всередині війни та що цьому посприяло. Для цього він розпочинає аналізувати українсько-польські відносини ще із 1918 року і закінчує 1947 роком. Він намагається розвіяти існуючі міфи польської пропаганди, проте робить це не голослівно, а посилається на історичні джерела. Автор неодноразово наголошує на тому, що для достовірного відтворення тих подій, що минули потрібно мати холодний розум та посилання на надійні джерела, а не маніпулювати емоціями в міксі із сумнівними джерелами. Якщо тезисно проаналізувати іноформацію, яка тут подана, то можна зробити такі висновки, що причиною цього конфлікту були: - бажання двох народів створити свої незалежні держави, які самі по собі виключали можливість мирного співіснування двох народів, оскільки вони претендували на одну і ту ж територію, як складову своєї держави: - відсутність інтелігенції, яка могла б не допустити насильного вирішення протистояння; - існування третіх сторін в особі німецьких та радянських військ, яким на руку було протистояння між українцями та поляками, оскільки в такому випадку вони не могли об’єднатися стосовно них самих. - відсутність однієї сторони, яка б повністю могла контролювати перебіг подій. Багато нападів та відплатних операцій проводилось без відома центрального керівництва, приймаючи рішення про це локально, на місцях безпосереднього протистояння. Прочитавши дану книгу можна побачити, що немає однозначності у даному питанні, неможливо одному народу вчепити ярлик жертви, а іншому нападника, оскільки насилля було як з однієї сторони так і з іншої. Для того, щоб дати однозначні відповіді на усі питання варто ще багато досліджувати та аналізувати події тих років. Проте, це потрібно не усім. Якщо зазирнути в сусідню державу, то можна побачити, що для себе вони вже все вирішили. Коли історію починають трактувати не історики, а політики та засоби масової інформації, вона перетворюється у глину із якої можна ліпити те, що є вигідним для конкретної ситуації і після такої трансформації історія змішується з емоціями і в кінцевому результаті отримується те, що задовольняє одну сторону. А якщо інша сторона конфлікту не особливо відстоює право на історичну справедливість то в кінцевому результаті отримується вигідна історія. Саме наслідки такої вигідної історії ми і пожинаємо зараз. Однозначно, дані історичні події потребують ще глибокого дослідження та аналізу із подальшим відстоюванням історичної справедливості не тільки всередині нашої держави, але і на міжнародному рівні. Адже історію повинні досліджувати історики, а не подавати в вигідному світлі політики. Якщо ви хочете поринути з головою в цей історичний проміжок, пропустити через себе усю жорстокість українсько-польського протистояння, тоді ласкаво прошу до читання. Легко не буде, але хіба нам звикати.