«Довгою, важкою працею старші діячі української сцени розсунули межі своєї діяльности... Надійшли ясні дні... Минуле життя української сцени здається поки що страшною старою казкою, глухою погрозою останньої хмари. На небо вже сходить сонце. Шлях вибито... винищено терни... Нехай же сходять на шлях наш нові таланти — ​ми ждемо їх з пальмовим гіллям...» Ці пророчі слова Людмили Старицької-Черняхівської нині звучать із новою силою, нагадуючи про гартування української культури.

Михайло Старицький (1839–1904) належить саме до тих «старших діячів», яких по праву варто назвати батьками нового українського театру. Реформатор репертуару, меценат і незламний борець з імперською цензурою, він торував шлях для рідного слова.

До цієї збірки ввійшли знакові авторські драми й адаптації митця — ​від дотепних «Як ковбаса та чарка, то минеться сварка», «Панська губа, та зубів нема, або За двома зайцями» до глибоких творів «Не судилось», «Талан», «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» та «В темряві», а також спогади доньки драматурга письменниці Людмили Старицької-Черняхівської про становлення українського театру.