Коли в дискусіях на тему української літератури та українського видавничого руху часто закидають, мовляв ми не даємо нічого на так званий ринок світової літератури, то в таких закидах повно незрозуміння та наївности, щоб не казати невіжества тих, які згадані закиди ставлять. По-перше тому, що ніхто ще не поставив рецепти на те, що таке світова література і її, тієї світової літератури, так і немає, як немає світової релігії, світового мистецтва чи світової політики, - всі спроби створити щось таке або слабина, або штучно підтримувана сповидність, така, як наприклад об'єднані Нації. По-друге, навіть при великій уяві та оптимізмові будемо змушені признати, що в так звану світову літературу могли б входити твори найкращих письменників, поетів чи драматургів поодиноких народів, отже, - картинно кажучи, - найпишніші квіти з різних культурних ґрунтів, зложені в одну китицю, й українці вже давно могли в цю китицю подати і свої квіти, якби не спеціяльні часом формальності і ще більш труднощі народу, що бореться за найнормальніші в інших народів умовини життя. І нарешті, - бути в китиці так званої світової літератури - це своєрідний люксус.