Книга "Вузький коридор. Держави, суспільства і доля свободи" відрізняється тим, що вона не залишить читача байдужим. Звісно інформація, що в ній міститься відображає тільки власну позицію авторів, про що не можна забувати, проти з їх висновками можна погодитися, або навпаки не сприйняти. В будь якому разі автори пропонують читачу великий обсяг матеріалу, який в свою чергу дає змогу проаналізувати яким чином поняття "свобода" залежить від держави та суспільства. На думку авторів "свобода" можлива тільки якщо у суспільства наявна держава, адже бездержавний період в історії людства характеризується значним насильством. Але поступова кожна держава вибудовує заплутаний та складний бюрократичний механізм, крім того держава для свого існування спирається на військо, яке в свою чергу також може вдаватися до насильства. Тому коридор, що відділяє людське суспільство від свободи до деспотизму насправді надзвичайно вузький. Досліджуючи історію людського суспільства автори цієї праці намагаються з'ясувати, що одним націям вдалося досягти свободи, натомість інші нації не можуть цього зробити.

Книга загалом цікава і дуже інформативна, з аналізом історичного розвитку й сьогоднішнього стану багатьох держав та суспільств. Автори досліджують, як ті чи інші держави та суспільства врівноважують чи не врівноважують одне одного і, як наслідок, приходять до свободи через "вузький коридор" чи ні Тут є про "Велику хартію вольностей" і Конституцію США, Коран і "Біль про права", про Гоббса і Гаєка, Конфуція та Макіавеллі. Тут є про Солона й Мухаммеда, Каролінгів і Вільгельма Завойовника, батьків-засновників та різних президента США, Фрідріха-Вільгельма і Фрідріха Великого, Болівара і Гітлера, Єльцина і Путіна, Ярузельського й Валенсу, Ердогана й Саддама Хусейна, Альєнде та Фухіморі, Манделу і Мугабе, про Саудів і ваххабітів... Тут є про Афіни і Візантію, США та Китай різних епох, Англію, Прусію та Німеччину, Швецію й Швейцарію, Індію та Італію, СРСР і Росію, Грузію і Таджикистан, Польщу й Туреччину, Аргентину і Болівію, Колумбію і Чилі, Ліван і Чорногорію, Коста-Рику і Гватемалу, Гаваї і навіть про зулусів... АЛЕ, що найдивніше, тут немає ЖОДНОГО СЛОВА про Україну... Я не можу це зрозуміти... Досліджуючи взаємовпливи держави й суспільства, питання досягнення свободи, залишити поза увагою Україну з тисячолітньою вічовою традицією, з феноменом козацтва, з першою в світі Конституцією Пилипа Орлика, з Революцією на граніті, Помаранчевою революцією та Євромайданом???... Я це зрозумію, лише якщо автори пишуть чи написали третю свою книгу, в якій віддадуть належне Україні і тим феноменам, які створило українське суспільство в своїй історії.

Не настільки ( на мою думку ) фундаментальний твір, як книга «Чому нації занепадають», але він будується на багатьох схожих ідеях з книгою «Чому нації занепадають». Основна увага зосереджена не на тому, як державні установи впливають на результати розвитку в цілому, але на тому як вони "розробляють" свободу у своїх структурах, те як вона там процвітає, і на процесі, за допомогою якого держави розвиваються по всьому спектру можливої деспотичності режимів. Автори стверджують що свобода процвітає, тільки коли держава і суспільство сильні, коли держава має достатньо "мускулатури", щоб дотримуватись своїх власних законів та міцною рукою контролювати насильство, в одночасно даючи достатньо місця для стримування держави неінституційними засобами. Це дуже делікатний баланс і більша частина книги досліджує динамічність цього балансу. Тезиси Аджемоглу та Робінсона базуються на безлічі історичних прикладів у багатьох різних контекстах, що можна подати як їхню особливість серед авторів. Часами я пропускав деякі розділи та прочитав здебільшого глави, що стосуються конкретно та безпосередньо їх аргументів.