На мою думку серія "ретророман" набагато слабша за окремо взяті книги Андрія Кокотюхи. Навіть прикро усвідомлювати, що в автора можуть бути звичайні, якоюсь мірою навіть примітивні романи - романи на один раз. Взяв до рук - читаєш і навіть ще не встиг дочитати, а вже починаєш потихеньку забувати навіть сам початок. Саме на цій серії чудово усвідомлюєш, що письменники, як і режисери все ж таки, на жаль, орієнтуються не на кінцевого споживача, а на заробіток. З легкістю можу запевнити, що нехай не весь текст, але його левову частку писав навіть не сам Кокотюха. Фізично не може одна людина з такою швидкістю випускати одну книгу за іншою. І це, на жаль, розчаровує. Адже отримавши чергового листа від магазину Якабу з інформацією про нову книгу від улюбленого автора все ж таки хочеться замовити, швиденько забрати, ще швидше прочитати і залишитися задоволеним, хочеться втамувати черговий голод бібліофіла. І дуже прикро, коли цей голод лишається не просто невгамованим, а веде за собою ще й розчарування. Я просто не усвідомлюю навіщо мені в кожній книзі роману писати одні й ті ж самі тексти? Наприклад всю біографію кращого друга Кошового (головного героя роману) лікаря-стоматолога Шацького. Це щоб читач не забув хто він? Чи можливо якого в нього сім’я? Чи в черговий раз згадав, що він мешкає в самому бідному районі міста Львова? Гадаю все набагато простіше - не вистачило письменнику та його оплічникам фантазії, а книгу ж потрібно було написати, в ній мало бути бодай 200 сторінок; отже і довелося банально копіювати частину тексту з однієї книги в іншу. Знову ж таки черговий маркетинговий хід - кількість книг "ретророману". Що не можна було написати одну товсту з окремими розділами? Виявляється, що ні. Адже нічого страшного, що лише 200 сторінок - автор все одно буде хизуватися кількістю випущених книг (благо була можливість почути хизування автора особисто). Одним словом Кокотюха стає вже не тим Кокотюхою, яким був раніше. Вже немає тих віртуозно закручених історій, тих таємниць, які стають розкритими лише наприкінці самого роману. І я дуже сподіваюсь, що з часом все зміниться лише в кращий бік...

Роман "Втікач із Бригідок" є шостим в серії детективних ретророманів Андрія Кокотюхи про пригоди адвоката і детектива-любителя Клима Кошового у Львові напередодні і в час першої світової війни. Як і в попередніх романах циклу герой береться за розслідування злочину,про який всім, крім самого Клима Кошового, здається добре відомо, хто злочинець. В нашому випадку йдеться про вбивство, яке, судячи з усього, здійснив недавній герой війни українець січовий стрілець Захар Ладний. Тим більше, що сам Ладний на свій захист сказати нічого не може, оскільки при спробі втечі з в'язниці Бригідки його убиває влучним пострілом невідомий снайпер. Попри суто детективну сюжетну лінію в романі традиційно багато цікавого про старий Львів. А ще відрізняється "Втікач з Бригідок" від попередніх романів про Клима Кошового потужною політичною складовою, яка звучить дуже актуально в світлі сьогоднішніх подій в країні. Особисто я дізналась багато цікавого про січових стрільців і спроби тогочасних українців завоювати незалежність для своєї країни.

Це вже п'ята книга пригод Клима Кошового. Триває Перша світова. Українці проявляють себе героями на війні, організував загін січових стрільців, та не покладаючи рук виборюють собі право на незалежну державу, або автономію в Австрійській імперії. На фоні всих цих подій і розгортаються дії в романі. Буде дуже цікаво читати роман на фоні того, що відбувається зараз у нас в Україні. Можна провести багато порівнянь. Що відбувалось тоді, і на які граблі ми наступаємо знову. Як на мене, в цьому романі Клим вже не нагадує Фандоріна. Із плюсів книги: цікавий сюжет, живе описання історичних подій, колоритні герої. Із мінусів: дуже часто, на мій погляд, автор повторює вже відомі читачу події та надто часто у Клима смикається око. Львів відходить трохи на другий план, а головна увага приділяється політиці. Мені цікавіше було читати про мирне довоєнне життя, але історію не зміниш, війна завжди не радісна та ще й з купою проблем, зі смертю. Тільки через сто років ворог у нас той самий, з тими ж самими засобами ведення війни. Всім тим, кому вже полюбився Кошовий, раджу не зупинятися і прочитати цей роман.