С романом отечественной писательницы Ирэн Роздобудько «Все, что я хотела сегодня» я познакомилась в рамках книжного вызова, ведь произведения такого жанра я почти не читаю. Это история о молодой девушке Ие, которая однажды узнает, что больна неизлечимой болезнью и жить ей, к сожалению, остается всего ничего. Поэтому девушка решает хотя бы в один день своей оставшейся недолгой жизни, делать вещи, которые никогда не делала до этого. Первым делом наша героиня идет в замызганный бар, где заказывает себе пиво и выпивает его. Дальше она находит потерянный телефон, возвращает его за огромное вознаграждение, которое тут же спускает на шопинг. Попутно девушка вспоминает свою семейную жизнь, которая оказывается настоящим кошмаром. Муж скверно к ней относится: обозвать ее последними словами и даже вылить на голову бутылку подсолнечного масла – для него норма. Но Ия пока даже не подозревает, насколько этот день перевернет ее жизнь. «Все, что я хотела сегодня» - хорошее для своего жанра произведение.

Молода жінка Ія дізнається про те, що смертельно хвора, і вирішує присвятити день речам, яких ніколи не робила: посидіти в генделику з цигаркою, вліпити ляпас колишньому начальнику-збоченцю, а також обміняти знайдений дорогий телефон на кругленьку суму. Паралельно Ія згадує випадки зі свого подружнього життя, яке на перший погляд може здатись щасливим. Насправді ж чоловік психологічно й фізично знущається над нею (чого вартує сама лише вилита на голову пляшка олії!), а потім просить вибачення і згодом все повторюється. Роман Ірен Роздобудько «Все, що я хотіла сьогодні» від інших її творів відрізняється саме цими спогадами головної героїні про домашнього тирана. Вони прописані настільки добре, що Ії неможливо не співчувати. Але й не обурюватись її покірністю також неможливо! Все інше у книзі досить стереотипне, як-от, наприклад, випадкова зустріч з колишнім однокласником. Кінцівка комусь може здатись оригінальною, проте такі сюжети я зустрічала в літературі і раніше, тому не здивувалась.

Чудова "кишенькова" книга, яка читається за один день, і цей день стає першим в твоєму житті, коли ти наважуєшся жити так, як того хочеш, а не так, як від тебе вимагає суспільство. Історія починається о восьмій ранку, коли героїня дізнається про свій страшний діагноз. Через п'ятнадцять хвилин вона починає помічати красу найзвичніших речей і думати про себе в минулому часі, але виникає думка про "непогану перспективу" "випаруватись, піднятись нагору, побачити, що там є - за блакитною стелею, де танцюють янголи, потім упасти дощем - можливо, у таку калюжу, - потім стати квіткою, травою чи деревом". Ще через п'ять хвилин вона робить висновок: "Тепер я можу дозволити собі абсолютно все! Тому що в мене немає часу. На здоровий глузд. На міркування. На виваженість." Тож далі буде час в компанії з "нахабними молодиками, від яких можна було чекати чого завгодно". Через годину між роздумів про своє життя,(з якого можна дізнатись про ревнивого чоловіка, що постійно "бере", а нічого "не віддає"), - ми побачимо Ію в купі осіннього листя, далі в костьолі, де вона заворожено слухає музику Баха, в кафе з привабливим чоловіком, бо "ніколи не можна "готуватись жити", сидячи на дорозі в позиції "низького старту". І приємною несподіванкою стає кінцівка повісті, а також те, що "все, що хотіла сьогодні - відбулось".