Вперше я прочитала її у 2014 році. Тоді всі ми були молодші на ціле життя і одну війну. Сьогодні, при повторному читанні, деякі слова відгукуються інакше, глибше проникають у серце. Цей відгук писати було непросто, адже всі ми родом з дитинства, і хороші книжки зачіпають в нас те, про що ми б воліли не думати, або навіть забули. І це - добре. Книга буквально починається зі смерті. У Курдіна (однокласника головного героя) помирає дідусь. Хлопець приносить у школу кульку з душею дідуся і одразу стає “зіркою” класу. За ним зграйками ходять однокласники і навіть новенька звертає на нього увагу! Також одразу у кількох фразах і поглядах нам показують, що думають однокласники про Сашка. І перед нами постає світ, в якому душа після смерті не відлітає у вирій, не переноситься у загробне царство, а… опиняється у спеціальній повітряній кульці. Голос душі з подібної кульки може розчути лише дитина, тому зазвичай саме їм віддають під опіку душу померлого. Або відносять до спеціальної вежі - Душниці, де кожна душо-кулька спочиває у власній комірці. Але крім цього життя триває, як скрізь: є хулігани, пихаті однокласники і суворі вчителі, непорозуміння з батьками, зрада і раптовий порятунок. У Сашка є хобі і дід, якого це хобі засмучує. Якось дід проговорюється, роздивляючись фігурку морпіха, якого Сашко щойно розфарбовував: “Ці були найгіршими… зачищали усіх: армійських, цивільних, будь-кого”. І дідів трофейний ніж: різьблені накладки зі слонової кістки, кілька лез і навіть мініатюрні ножиці і викрутка! І цей ніж дід раптом дарує Сашкові. І ще батьки говорять про “наших і… інших”. Та Сашко, як всі діти і підлітки, не вельми зважає на розмови дорослих, якщо вони прямо не впливають на його життя. Та за деякий час дідусь помирає, тепер Сашко носить кільку з душею свого діда. Це “почесний обов'язок” чи обтяжлива необхідність? І в новенької, на яку заглядався Сашко, помирає молодший брат. От як після цього запросити її у кіно? І що принести на день народження до душі молодшого брата? А ще Сашко чує, про що шепочуть душі у кульках. І хлопцеві доводиться доволі швидко проходити шлях до розуміння і становлення самого себе; розуміння, що є насправді, а що лише здається. Для мене ця книга не тільки про смерть, - про “інакших”, про “не таких, як усі”. У Сашкові я частково бачу себе в школі: без друзів, без підтримки, з хуліганами, що “висять на спині” (я з одним навіть побилася прямо в класі). А ще у мої шкільні роки в книгах були в основному “павкікорчагіни” та інші совітські ура-герої, до яких не звернутися про пораду або розраду. Тим цінна Душниця. Якщо підлітку нема з ким поговорити про важку і важливу для нього тему, він може поговорити з цією книгою. Про смерть, про боротьбу, про “інакшість”, про відносини з дівчиною; чи варто намагатися злитися з натовпом, чи бути таким, як ти є. Про те, що відстоювати власні переконання важко; про самоповагу і дружбу. Окреме “вау” заслуговують ілюстрації Олександра Продана. Вони підкреслюють і підсвітлюють певні моменти, надають вигаданій історії справжності. На початках розділів - горобці. Горобець, як психопомп (“Горобці літають знову”