Цей твій я починав читати років 15 тому, декілька разів. Постійно щось заважало дочитати всі три томи. І все жописане цілком відгукувалося мені, тож я все таки його дочитав. Цікаво, що моя сім'я далеко не з Волині, хоча теж із села й описані реалії тодішнього життя, цілком збігалися з тим, що я чув від діда, бабусі, частково навіть у своєму дитинстві. Це було вражаюче, на скільки чітко, описував автор навколишнє і внутрішнє, що відбувалося в суспільстві. Автор зі зовсім іншої частини країни, який взагалі не був у наших місцях, а на скільки сильно збігалося багато речей. Отже це не історія мого села чи Дерманя або інших сіл - це наша історія, історія України. І так, автор додав немало діалектичних слів, які будуть малозрозумілі, а подекуди й не зрозумілі для людей із інших регіонів - втім мене це дуже тішило, адже у цьому і родзинка діалектів у різних регіонах. Автор мав свій погляд і писав про конкретний регіон, тож місцеві діалектичні вирази лише підкреслюють це і на мій погляд - це дуже оригінально. Адже мені справді цікаво знати, як жили люди там, тоді, щоб порівнювати із тим, що було у нас. Зрештою, цей твір - не історична стаття у науковому журналі, навряд би мене цей твір зацікавив, написаний чистою літературною, вилизаною мовою. Це монументальна праця для нашого народу. Цікаво, що навіть у 90ті роки минулого століття, у цілком зросійщеному українському суспільстві, в українських школах пропонували цей твір до прочитання. Хоча й як не обов'язковий, але я безмежно вдячний тим людям, які у шкільні роки радили мені цю книжку до прочитання.

Я прочитала трилогію «Волині» на одному подиху. Така історія України у романі крізь ситуацію і життя української родини. Ходила під враженнями і багато обдумувала, радила книгу всім друзям. На мою думку варто прочитати, щоб розуміти себе і свою історію. Мій батько з Волині і багато речей мені були близькі і зрозумілі. Дякую за приємне читання

Читання цієї книги далось мені трохи складнувато. Це проста історія звичайної української сім’ї. Просто історія її життя, без динамізму, якихось стрімких поворотів, якоїсь інтриги, недомовок чи очікувань. Тут сторінок 15-20 тільки опису розмови дядьків, які торгуються за десятину землі: один хоче продати, а інший – купити. І оця їх розмова тягнеться на добрий шмат тексту. І так увесь твір – неспішно, поволечки: той пішов туди зробив те, а та пішла туди зробила те, а отут в селі таке сталося, а це вже весна прийшла і треба до роботи в полі…Ти ніби зі сторони дивишся фільм про побут сільської родини початку XIX століття: як тяжко працюють, як намагаються стягнутися копійками на ще один клаптик поля, як мріють стати господарями, як дитина прагне вчитися, як вчиться, які традиції, які суспільні устрої. Це сильний з історичної точки зору (та й з ужитково-побутової теж) роман. В романі багато діалектизмів, і ще мене подекуди дратували слова, навіть не знаю, як їх назвати – оці всі «салисько» (замість сала), «шматисько» (шматок), «дітисько», і т. п., які щедро розсипані по всьому роману. От усвідомлюю, що з художньої точки зору роман – це міць і сила, але читала його саме тому, а не тому, що було цікаво чи сподобався. Епохальний твір, який треба прочитати, навіть якщо читати нецікаво.