Закривши останню сторінку, я наче з глибини винирнула на поверхню озера – настільки повно, насичено, чуттєво і емоційно описані події та переживання героїв, що, читаючи, ти сам там перебуваєш – бачиш, переживаєш, відчуваєш. Читаючи цю книгу, ти нічого не чуєш і не бачиш навколо – ти повністю там, у книзі, ефект повного занурення. І сказати б, що вона цікава, то, як на мене, ні – вона не цікава у сучасному розумінні, коли під цікавістю мається на увазі динаміка, азарт, темп і закрученість сюжету. Тут «цікаве» в іншому – просто життя простого українського хлопця Володька Довбенка і його родини в простому українському селі на Волині в непрості часи – 1914-1921 роки, коли їх краєм прокотився молох історії – Перша світова війна та становлення української державності: зміна з десяток влад за кілька років. Але саме це – опис життя – і захоплює своєю глибиною і повнотою. Коли Володько Довбенко читаючи книги, здобуваючи лосвіту і живучи в вихорі історії, бачачи, як їх селом котяться хвилі різних влад, усваідомлює себе українцем, розуміє, що таке Україна, прагне того, про що читає у книгах – щоб Україна була, як і колись, вільною і незалежною. Деякі описи – наприклад, захват села більшовиками, створює повне враження того, що я читаю нинішні новини, а не події сторічниої давнини – все те ж саме, що росія чинить в Україні зараз. Подекуди трапляються незрозумілі слова, вірогідно, це діалетизми, але в переважній більшості випадків їх значення зрозуміле із контексту і вони не впливають на загальне розуміння тексту, а, скоріше, доповнюють його і надають відповідного колориту.