Детективи Агати Крісті я люблю давно і безповоротно, перечитую їх періодично. «Випробування невинуватістю» вважаю дуже добротним детективом, щоправда, трохи похмурим. Ця історія належить до тих історій Агати Крісті, де відсутній герой-детектив, хоч професійний, хоч аматор. Тут слідство веде випадковий учасник справи, який цілком справедливо відчуває за неї відповідальність. Він – алібі молодого чоловіка, звинуваченого, як виглядало певний час, цілком обґрунтовано, у вбивстві прийомної матері. Молодику просто не пощастило: Артур Калґарі, його випадковий попутник, що міг би засвідчити його відсутність на місці злочину, в силу особистих причин просто пропустив увесь галас у пресі і усвідомив свою роль лише за кілька років, коли підозрюваний вже помер у в’язниці. Після цього Калґарі звертається до родини, щоб очистити ім’я несправедливо звинуваченого і відчуває неприємне здивування: його інформації явно не раді. Він відчував провину і був готовий до гніву, але не до реакції «даремно ви це зробили». Як виявилось, ситуація цілком влаштовувала домочадців: покійна була із тих приємних тиранів із чековою книжкою, хто дбає про всіх, незалежно від їх почуттів – схоже, в сім’ї зітхнули з полегшенням, коли її не стало; звинувачений – тепер очевидно, що несправедливо – був хоч і харизматичним, але негідником, його смерть у в’язниці начебто закрила справу. Аж тут доктор Калґарі повертає справу із небуття: якщо вбивця не Джек, то хто ж? І на що піде справжній вбивця, який два роки почував себе у безпеці, тепер, коли знову вся сім’я під підозрою? Цей детектив виділяється серед романів Агати Крісті не лише тим, що слідство веде «випадковий детектив», а і, я б сказала, підвищеним психологізмом. Для Агати Крісті загалом дуже характерне скрупульозне мотивування вчинків героїв – не підкопаєшся, але тут на їх почуттях і емоціях вона зосереджується детальніше. Ми бачимо перед собою насправді не надто щасливу (ще до вбивства) сім’ю, в ній випадком (тому що діти усиновлені) зведені люди різних характерів і доль, схоже, ці сімейні зв’язки обтяжують більшість із них, а під стриманістю добропорядної родини вирують пристрасті. І от тепер з’ясувалось, що один із домочадців – убивця, а з’ясування правди через усі відволікаючі ходи (куди ж без них, це ж Агата Крісті) може виявитись справою дуже небезпечною. Історія досить камерна, зосереджена на нехай і великій, та все ж одній родині (я просто обожнюю англійське село у детективах, тут мені його не вистачало, але сюжетом не передбачено – що ж поробиш). Як на мене, цей детектив – дещо похмуріший, ніж я звикла чекати від творчості Агати Крісті. Зате розв’язка, як завжди, ідеальна: неочікувана і достовірна одночасно. Тому роман із задоволенням рекомендую і не перестаю радіти своїй колекції Агати Крісті в українському перекладі.

На превеликий жаль, я не читала інших книг Агати Крісті. Її романи відомі по всьому світі, що тут скажеш. Очікування не підвели- історія справді захоплююча. Слідство ведеться, як на диво, Артуром Калгарі, чоловіком, який через 2 роки після вбивства Рейчел Аргайл з'явився в її помешканні та підтвердив алібі обвинуваченого Джоша, сина жертви, родині. Для всіх це стало великим шоком, адже і без слідства сім'я Аргайлів була впевнена, що жінку вбив її усиновлений син. Хлопець мав проблеми через свою неврівноважену поведінку та часто погрожував матері, якщо та не віддасть гроші. Реакція на такі дані родини та колишньої дружини вразили головного героя. Тому містер Калгарі вирішив провести своє розслідування. Можливо це через таку неочікувану появу, можливо через те, що невинуваті не повинні страждати, проте герой впевнений, що вийде на слід справжнього вбивці... А підозрювати тут можна кожного. Разом із розгорненням вбивства ми поступово дізнаємося про кожного члена сім'ї, а саме Мері, найстарша дочка, Мікі, хлопчик, який дуже сумував за матір'ю, якій на нього начхати, Тіна, напівкровка, Естер, позашлюбна та покинута батьками дитина і Джеко, вибрики якого завжди в цьому домі завжди пробачалися. Всі ці діти мали важки долю. Та всі вони були усиновлені Рейчел Аргайл та охоплені любов'ю та турботою. Та чи була та любов нерідних матері та батька добре сприйнятою? Виявляється, що всі ці діти мали свої таракани в голові та практично кожен мав підстави ненавидіти Рейчел Аргайл. Кожен мав мотив на вбивство. Навіть її чоловік, який ніколи не відчував любові своєї дружини, є підозрюваним. Окрім основної детективної лінії, в творі піднімається дуже важливе питання: чи можна полюбити прийомну матір? Чи все таки рідна мати та дитина мають якійсь зв'язок, навіть якщо ця дитина є небажаною? Великий плюс книги - мала кількість описів. Авторка не звертала уваги і не прописувала деталі, сторонні від сюжету. Проте атмосферу англійського будиночку, сповненого таємниць, де і досі гуляє дух Рейчел Аргайл, дуже гарно прописано.

Доктор Артур Калгарі поспішає повідомити родині Джеко Аргайла про те, що їх син та брат не скоював вбивства прийомної матері, Рейчел Аргайл. Він, Калгарі, знає про це напевно тому, що у той час коли було вчинено злочин, Джеко сидів разом із ним його у машині. Так сталось, що того ж вечора доктора збив автомобіль і внаслідок отриманої травми він частково втратив пам'ять... Минуло два роки і доктор випадково натрапивши на знайоме обличчя у газетній статті пригадав той вечір і юнака якого підвозив на своїй машині. Дізнавшись. що хлопця було несправедливо засуджено, доктор вирішує, що він повинен щось зробити.Нехай домогтись звільнення Джеко не вдасться бо він помер у в'язниці від пневмонії, але можна повернути йому добре ім'я. Та реакція прийомної родини Джека дуже сильно спантеличує Калгарі, у нього складається враження, що їм усім було дуже зручно вірити у винуватість Джеко. Поліція відновлює розслідування вбивства місіс Аргайл і це примушує справжнього вбивцю наробити помилок та зрештою виказати себе.