Книжку присвячено загальній проблематиці художнього слова у зв'язку з дискурсом національної ідентичності; за матеріал обрано, в основному, поетичні та прозові твори української літератури XIX-XXI ст.

Зокрема, здійснено спробу визначити деякі образно-смислові константи Шевченкового поетичного слова, його національно-культурну специфіку, а також напрямки подальшого засвоєння художніх відкриттів Шевченка.

У зв'язку з цим чільну увагу приділено розвиткові образної думки в поезії українського модернізму, "онтології слова" Павла Тичини, Володимира Свідзінського, Тодося Осьмачки.

Розглянуто окремі аспекти взаємодії фольклорного й літературного начал у процесі формування нової семантичної поетики, що виникає як реакція на культурні зсуви та історичні зрушення, загрозливі для духовних основ нації. Представлено маловідомі фольклорні, публіцистичні, літературні матеріали та реконструйовано етапи релігійного руху, що охопив Україну на початку 1920-х років; виявлено зв'язок тих історичних подій з наскрізними мотивами "кривавого хреста" й голоду в народнопісенній творчості та красному письменстві.

Насамкінець окреслено філософський та літературний контексти розуміння "дискурсу ідентичності" на матеріалі роману М. Дочинця "Вічник".