Моя шестирічна донька, як і багато інших дітей, полюбляє динозаврів. Ця книжка була їй подарована, щоб на певний час вгамувати її апетит, але через деякий час виявилося, що її "дитячість" насправді приховує політ досить недитячої фантазії її автора. Судіть самі. Недалеке майбутнє, в якому панує технократичне суспільство. Захоплення наукою тут настільки глобальне, що батьки навіть дають своїм дітям імена відомих вчених минулого. Наприклад - брати Едісон (Едик, по-нашому) та Вінчі (Вітя), що є головними героями повісті, до звичайної школи не ходять, бо її просто вже не існує, натомість - кожна дитина тут самостійно проходить навчання, стаючи членом світової науково-інформаційної спільноти. Виконуючи певні завдання у цій мережі, що насправді є нащадком нашого Інтернету, діти заробляють собі бали та просуваються, переходячи в умовні класи. В цьому світі немає військових конфліктів, глобальні проблеми вирішено, люди вже колонізували Місяць. І все це завдяки винайденню Машини Часу. За її допомогою вчені, що працюють в Інституті Корекції Часу, зуміли через вплив на минуле успішно відвернути кілька соціальних та природних катастроф та прискорити загальний розвиток людства. Отож, добре, коли твій батько є працівником цього Інституту, а ще має казенний часольот! Можна взяти його для виконання особистого наукового проєкту та швиденько повернути - він і не помітить. Самі динозаври грають в книжці далеко не найголовнішу роль. Хоча про яйце трицератопса, що було привезене друзями з минулого в майбутнє, ви вже напевне прочитали в описі. Це розповідь про дружбу, жадобу до знань та відповідальність. А стиль мені дуже нагадав пригоди Аліси Кіра Буличева, свого часу зачитаних до дірок у моєму дитинстві.

Це науково-пригодницька повість, основні події якої відбуваються в 2045 р. Два брати – Вінчі та Едісон – живуть у недалекому майбутньому, де багато проблем людства розв’язано, й основні зусилля людей спрямовані на вдосконалення технічних засобів задля вивчення навколишнього світу й історії, полегшення життя людини. Мандрівки в часі вже стали реальністю. І якось хлопці разом із їхньою подругою Фійкою вирішують трохи політати в часі на татовім часольоті. Діти потрапляють у 67957745 рік зворотної стрічки часу, тобто у час, коли на Землі жили динозаври. Й у 2045 р. діти повертаються, прихопивши із собою яйце трицератопса. Цікава, динамічна повість, читаючи яку, діти зможуть поро змірковувати над тим, яким може бути майбутнє, які будуть винайдені пристрої, а також над вічними проблемами дорослішання і людських стосунків, зокрема: довіри між батьками й дітьми, необхідності реального спілкування, безмежної дитячої допитливості, що може призвести до непередбачуваних наслідків тощо. Оповідь вдало доповнюється яскравими, трохи по-дитячому виконаними малюнками. Захоплива книга, що може стати початком знайомства дитини зі світом наукової фантастики.