Роман найвідомішого боснійсько-хорватського письменника вийшов 2016 року. Єрґович, який, зазвичай, заглиблений в історію балканських країн, в цій книжці оповідає про польського професора на пенсії Томаша Мєрошевського. Щоб полегшити життя своєму сину, хворому на туберкульоз кісток, вони вирушають з Кракова до захованого в горах готелю на узбережжі Адріатичного моря. Така ось фабула, але ж зрозуміло, що є сенси, які читач має відшукати за, на перший погляд, простою оповіддю про певну добу і людей у ній. Власне, про час подій роману. Це 1938 рік, а тому в книжці, хоч і не прямо, але дуже відчутно йдеться про наближення війни. Коли професор із сином, його вчителем, гувернанткою та ще кількома помічника з'являються у невеликих гірських селах, їхню делегацію сприймають як супровід диявола ‒ Караджоза.

Хабі таке віщує щось хороше? Проте навіть в атмосфері наближення апокаліпсису завжди знайдеться місце коханню: першому дитячому чи вже літньої людини ‒ неважливо. Про це почуття Єрґович пише тонко, з якоюсь чемною обережністю, щоб не образити власних героїв. Так само письменник звертається і до однієї з наскрізних тем своєї творчості ‒ стосунків батька та сина. А хто ж такий Вілімовський? Легендарний футболіст, який у чемпіонаті світу 1938 року у складі збірної Польщі забив чотири голи бразильцям. І йому у книжці відведено важливу роль, про яку ми не розповімо, зберігаючи інтригу.