«Вільнюський покер» непростий за структурою роман: він розповідає про одну й ту саму подію очима чотирьох різних героїв. Тобто, кожна частина показує новий, неочікуваний бік подій та героїв. До того ж читач не знає, що з цього правда, а що враження, суб’єктивність або ж просто вигадка героїв. І це робить твір ще незвичайнішим. Роман справді важкувато читати, це морально досить нелегка історія, але при цьому просто покинути її ти не можеш. Часто можна почути про схожість твору Орвелла “1984” і цієї книги. Та, як на мене, це не так. Подібність лиш виражається в тому, що і там, і там описується життя людей при тоталітарному режимі та обидва автори надихалися комуністичним режимом в радянському союзі. Все ж у Орвелла вигаданий світ, а от Ґавяліс описує цілком собі дійсний і існуючий режим. Режим країни, де по вулиці ходять напівживі тіні, і там, де за тобою постійно слідкує вільнюський василіск. Одним з персонажів твору є саме місто Вільнюс. Описується воно настільки неймовірно, що ось тут ти сидиш в себе на кухні і читаєш книгу, а тут ти вже крокуєш вуличками радянської Литви. Тож читаючи цей роман ви маєте бути готові до роздумів та до того, що, незважаючи на кількість думок, не все буде зрозумілим. Його явно не прочитаєш “запоєм”, бо є великий ризик впасти в апатично-депресивний стан.