У світовій літературі Кнут Гамсун постає передусім оспівувачем кохання, митцем, який відкрив і зобразив нові відтінки й напівтони любові.

Приміром, в історія кохання «Вікторія» юний митець згадує свою першу любов — із літ дитинства. Однак не може сподіватися на взаємність, бо він лише син мірошника й навряд чи панночка могла зацікавитися ним. З роками він здобув визнання, ставши відомим письменником, утім так і не помічає, що Вікторія закохалася в нього. Він живе спогадами про юнацьке кохання, ілюзією, яку надумав, не зауважуючи реальності.

У повісті «Пан» оспівано любов як єднання з природою і кохання як всеохопне почуття, яке затягує у свій вир кожного. Лейтенант Глан відлюдькувато збуває дозвілля подалі від міст і сіл, оселившись у хатині край лісу із видом на фіорд. Він, мов античний бог Пан, єднається з природою і віддається її владі, підпадаючи під чарунок чистоти, яку виявляє неповнолітня Єва. І хоч у дівчини є чоловік, і навіть коханець, усе ж вона — як втілення праматері — ладна ділитися своїми світлом і теплом іще й із Гланом.

А в напівголодного молодика з повісті «Голод» постійно зринають еротичні фантазії, й у кожній стрічній він бачить ідеал вимріяної красуні, яка буцім мешкає в замку Ілаялі. Утім кожен із героїв Кнута Гамсуна так і не скуштував плодів кохання і не спромігся сповна спити чар ніжності й любові. Кожен із них не може відкрити своєї душі справжнім сильним почуттям.