Альбера Камю (1913—1960), французького романіста, філософа, публіциста, лауреата Нобелівської премії 1957 року, за життя називали «володарем дум», і нині він вважається одним
із найвизначніших письменників та мислителів XX століття. Камю народився в Алжирі в родині робітника, навчався на філософському факультеті, займався театральною і громадською діяльністю. У роки окупації Франції Німеччиною брав участь у русі Опору, співпрацював із підпільною газетою «Комба», яку очолив після звільнення країни.

Збірка «Вигнання і царство», куди увійшли шість новел, була видана 1957 року у Франції і відображає глибинні зміни, що відбулися у творчій свідомості письменника. Навмисно уникаючи новаторських форм, Камю вміщує в одній книжці дуже різні історії, які об'єднує тема самотності та ізоляції від суспільства. Події в більшості з новел відбуваються в Алжирі, де він народився. Письменник розповідає про життя бідняків, про долю художника, який втрачає талант, про право особистості на бунт і про відсутність найважливішого вибору — можливості не обирати.