Книга цікава, трохи заплуталась тому, що багато було названо людей, які розслідували справу про вбивства. Склалося враження що книга не дописана, тому що є персонажі про яких хотілося, теж прочитати, так як про Клавдію, а про них згодом навіть не згадувалось. Це третя книга Даніела Кіза, яку я прочитала і можу сказати, що всі його книги мають спільну таку рису, як психологічна нестабільність. Після кожної прочитаної книги досить двояке відчуття тому, що ніби і чудова книга, але лишає після себе, якесь відчуття чи то розчарування чи будь яке інше. Звісно раджу прочитати, оскільки особисто для себе я зрозуміла, що люди навіть які не мають психологічного розладу в реальному житті, так само поводять себе як Клавдія: заплутують, брешуть аби не розчарувати. А також не варто вірити людям, адже вони брешуть постійно аби лиш вберегти себе.

Ця книга суттєво відрізняється від інших книг Деніела Кіза. Якщо попередні майже всі мені дуже сподобалися, то про цю такого я сказати не можу. Звичайно тут присутня основна проблема, яка об'єднує всі книги автора-це психічні проблеми та розлади, але все ж є щось, що робить її відмінною. Мені було дуже важко зрозуміти сенс, який автор хотів донести до мене. Важко було читати, бо було таке враження, що сюжет нікуди не рухається, він ніби стоїть на місці. У центрі сюжету знаходиться молода жінка, яку доля не пожаліла: вона перебувала в аб'юзивних стосунках, неодноразово зазнавала насильства, вживала наркотики і багато чого іншого. Вона стає свідком вбивства. Здавалося б, що поліція має свідка, який все бачив на власні очі і це може їм допомогти у розкритті злочину, але не все так просто. Через свою хворобу жінка постійно плутається у своїх свідченнях, не може однозначно пригадати всі деталі злочину. А в один момент вона взагалі заявляє, що вона і є вбивцею. Чи дійсно це так, і якщо ні, то хто ж є справжнім злочинцем читачам і потрібно дізнатися. Книга дуже неоднозначна, кінцівка теж не зовсім зрозуміла, але прихильникам творчості Деніела Кіза я дійсно раджу її прочитати.

Неоднозначно. Это вторая книга, которая меня не особо впечатлила. Сначала история заинтересовала. Опять тема психического расстройства, опять загадка и тайна убийства. Но подано как-то сухо. Возможно из-за того, что слишком от своего имени. Возможно, потому что максимально реалистично, но вторую половину книги мне было не очень интересно читать. Клавдия меня бесила и на месте Киза я точно бы не выдержала. Но проблема не в самой героине, а в подаче автора. Сухой пересказ. Через неделю я.... Через неделю она сказала то..... Через несколько недель мы поговорили про.... И это в пределах нескольких абзацев могло быть. Не было полноценных эмоций, не было ощущения присутствия как в том же Миллигана или Элдджерноне. Я рассчитывала на большее