Дослідження еволюції німецького кінематографу Зігфріда Кракауера "Від Калігарі до Гітлера - психологічна історія німецького кіна" вперше вийшло на українській мові в 2009 році (на російській виходило за часів СРСР у 1970-х рр., як це правильно зауважив пан Андрій у своїй рецензії). Головним недоліком книги є те, що переклад, незважаючи на його подиву гідну якість і точність формулювань, був зроблений за харківським правописом, який став візитною карткою сучасної "галичинізації" української культури в цілому. Також не вистачало кадрів з тих чи інших картин, про які велася мова в тексті, однак треба враховувати бюджетність видання (тоді б книга могла коштувати значно дорожче). Перевагами даної книги є вже те, що вона з'явилася, була якісно перекладена (зі своїми, вищезазначеними "але"), і популяризує тематику вивчення минулого крізь призму кінематографу. Зігфрід Кракауер, який написав цю монографію за підтримки фонду Рокфеллерів, підняв дуже важливу тему, яку багато хто недооцінює (її можне переоцінити, але злочинно не помічати) - вплив фільмів на суспільство. Дуже цікава і складна тема. Згадаймо навіть радянський кінематограф. Недаремно ж В. І. Ленін писав: "Из всех искусств для нас важнейшим является кино". Для потенційних читачів потрібно зробити лише одне важливе зауваження. Перш ніж почати читати дане дослідження, Ви маєте ознайомитися хоча би з найважливішими картинами розглянутого періоду: "Кабінет доктора Калігарі" (1920), "Носферату" (1922) та "Метрополіс" (1927). Це мінімальний "джентльменський набір" до даного видання. Рекомендовано до обов'язкового читання всім, хто любить і захоплюється кіно!

Існує дві знамениті роботи про німецький кіноекспресіонізм – це книга Лотте Айснер «Демонічний екран», яка вважається класичним кінознавчим рукописом, і монографія «Від Калігарі до Гітлера» Зігфріда Кракауера. До речі, в СРСР вона вийшла в 1977-му році під назвою «Психологічна історія німецького кіно» – радянські видавці поміняли її підзаголовок, ймовірно, для того, щоб не згадувати на обкладинці Гітлера. Зміст книги Кракауер підпорядкував оригінальної концепції: фільми німецького експресіонізму - це містичні драми про тиранів, властолюбних маніяків і безхарактерних мас, що йдуть у них на поводу і завжди готові підкоритися, – відбили головні риси гітлеризму, який вже насувався на країну. Щоб вичерпно ознайомитися з цією культурологічною концепцією Кракауера, досить заглянути в останній абзац його книги, де він співвідносить головних героїв німецького кіноекспресіонізму – зловісного гіпнотизера Доктора Калігарі, сомнамбулу Чезаре, покірного виконавця його волі, авантюриста Мабузі, Івана Грозного з фільму «Кабінет воскових фігур» , – з реальністю гітлерівської Німеччини.