Вічне світло, Lux perpetua - остання частина циклу, в якому ми знайомимось з медиком (і не тільки) Рейневаном. Книга витримана в неповторному, надзвичайно правдивому та іронічному стилі Сапковського. Як завжи, були фрази які закарбувались в пам'яті, були моменти, які досі уява малює яскраво. Хочеться повернутися, хочеться перечитувати та знову опинитися поряд з улюбленими героями, кожен з яких за всю трилогію встиг залишитися в серці. Описи, мова, діалоги та сюжет як завжди на рівні. В цій книзі через весь сюжет проходять думки про добро і зло, чорне та біле, про те, що кожен початок - це кінець, і кожен кінець - це початок. Третя частина не втратила того містицизму та загадковості, які ми могли бачити в перших двох частинах. Тут ми можемо зустрітись і з усім відомими відьмами, і з створіннями, про яких чуємо вперше. У "Вічному світлі" продовжують з'являтись нові яскраві персонажі, а також і ті, яких ми вже бачили. Ця трилогія є сторінками справжньої історії, перетвореної у мистецтво вмілим автором. Як завжди, в кінці не залишається питань без відповіді, інтрига тримається до самого кінця і талановито розплутується аж до останньої сторінки.

Ставлю 5 зірок, хоча книга встигла розчарувати і стати нудною. Об’єктивно: автор продовжив попередню історію «на максималках» - ще більший вир подій, ще більше екшину. Суб’єктивно: те, що не подобалось у другій книгі, тут накопичилось у більшій кількості й накрило читача. Читала цю книгу в 17, перечитала в 25. Спогади про перше знайомство вкрай туманні, дуже сподобалась книга – це точно. Наразі думка помітно змінилась. Склалося враження, що коник автора – мала проза. Його весь час тягне до коротких уривчастих сцен. А далі він поєднує їх відбивками *** або фразами на кшталт «А тут з-за пагорбу вийшло військо». Вся трилогія – це звалені одна за одною сцени, майже рівноцінні. Твір не йде повільно до кульмінації, не розривається «головною битвою», не заспокоюється перед фіналом. Від початку і до кінця це рівнозначні сцени про політику, битви, халепи, дружбу, любов. Глобальні сюжетні лінії, що йдуть з нами від першого тому, часом дорозкриваються за допомогою таких саме коротких сцен. У кожній з цих коротких сцен беруть участь нові герої (ім’я – рід – герб – земельні володіння), яких ви не запам’ятаєте. Або з’являються герої з попередніх книг (також ім’я – рід – герб – земельні володіння), яких ви вже забули. Врешті я майже перестала зважати на імена і звання, бо виходить якось забагато інформації для події довжиною в 1-2 сторінки. Є кілька цікавих таємниць, але їх розгадки автор просто говорить в лоба наприкінці книги. Те саме відбувається з розв’язками глобальних сюжетних ліній: несподівано, різко, нарівні з іншими подіями. Припускаю, що книга дарує більше задоволення, якщо її читати повільно, смакувати кожну сцену, промальовувати в голові емоційний стан героїв в конкретній ситуації. Можливо, саме так і було у мене в 17 років. У третьому томі значно менше приміток перекладача - стало легше читати, це приємно. Зауваження про матюки. У всіх своїх попередніх відгуках я писала, що український переклад містить нецензурні вислови, яких нема в оригіналі. Я помилась: у польському тексті є знайомі нам російські мати, написані латиницею. Знайомий пояснив, що часто чує ці слова у поляків на радіо, в кіно - тому припустив, що вони у них не мають настільки грубого табуйованого значення, як у нас. Не беруся судити. Загалом, маємо завершення трилогії, що за стилем і духом повністю наслідує перші дві книги. Єдність стилю, духу, темпу – це добре. Тому й поставила 5 зірок.

Ну от і дійшла до кінця історія пригод відважного героя Рейневана. Трішки сумно, бо історія насправді цікава. Після викрадення негідниками коханої Ютти у другій книзі "Божі воїни" Рейневан вирушає на її пошуки. Це все відбувається на фоні війни з гуситами. І знову ми бачимо підступність і несправедливість інквізиції, патріотизм, мужність воїнів, величезне кохання, вірність і зради, магія, битви і ріки крові. Тут також є вже улюблені герої Самсон Медок та Шарлей. Про життя Ютти у полоні та їх зустріч з Рейневаном ми дізнаємося вже під кінець книги. Помітно менше гумору в цій частині, війна стає більш кровожадною, а гусити вже не відстоюють правду, а стали мародерами і варварами. Можна сказати, що для мене ця книга найцікавіша. Вона трагічна, оскільки тут багато втрат, але й можна надіятися на щасливий кінець, бо справедливість торжествує і наш герой після таких страшних, важких подій все-таки знаходить прихисток. Я не перестаю захоплюватися Анжеєм Сапковським. Ця трилогія - дуже глобальна праця, скільки джерел опрацьовано, історичні факти достовірні (я трішки погуглила).