Відомий львівський гульвіса, Дон Жуан, жінко (життє?)люб Юрко Винничук. Тут він і весь. Але і десь нетиповий. З бажанням епатувати і бовтати застояне Галичанське болітце добропорядності та пристойности. Але і з якою легкістю то всьо в нього виходить! Очевидно, щоб затвердити свою репутацію скандаліста і був написаний автором цей текст. Про свої походеньки і інтрижки з жінками дівчатками. Нібито і все просто і легко. І разом з тим сумно. Від автора (від імені якого і ведеться розповідь) іде дружина. Трохи посумувавши він (оповідач) і кидається в бурхливі вири того, що називається життям. Знайомиться з дівчатками. Зваблює їх. Займається сексом. Та і в принципі покидає. Всі ж казали, що він ловелас. То ото тепер і маєте. І разом з тим. Кохання, ерос – все атрибути молодості і весни. Але автору вже 40. Він досвідчений на любовному фронті. Але, мабуть і це вже таки трохи тягне до осені. Тому сади, мабуть і стали осінніми в назві. Чи хоча. Хто зна тих письменників? Як завжди, філігранне володіння мовою, надзвичайно висока ерудованість і начитаність – все, що і є фірмовим стилем Винничука. Але і разом з тим – простота викладу і читання, реально роблять дійсно дуже гідним твором. Десь мені здається, що ця книжка частково «недооцінена». З одного боку розумію чому – після химерної Мальви Ланди, і прекрасного в усіх сенсах «Танга смерті», ця книжка може здатися занадто легкою, неінтелектуальною і, що важливо, фривольною. Та і взагалі – просто забавкою на якомусь етапі життя письменника. Хоча, звичайно, що це не так!