Чесно скажу, що повелася на фразу «альтернативна історія». Звикла до того, що у подібних творах (літературних або кіношних) обов’язково присутній action – погоні, сутички, переслідування та таке інше. А ще готувалася до довгих пояснень тих чи інших історичних подій, що головний герой якийсь всезнаючий супермен. І от почала читати, розуміючи, що перша глава, як що ї так можна назвати, це своєрідний вступ, і от-от почнеться сама історія. До речі, довелося перечитувати певні частинки цієї глави, написаної у формі дружньої розмови між старими товаришами, по два рази, щоб спробувати вникнути у суть описаного світу. Але от почалася друга глава, третя, п’ята, десята – а action немає. Все рівно, все більш-менш спокійно. Навіть філософсько-спокійно. Проте в якійсь момент я зрозуміла, що не можу відірватися від читання, навіть не дивлячись на те, що автор-то описує наш світ з нашими ж проблемами. Головний герой, як ми всі – ходить на роботу, живе звичним для нас життям, вирішує звичні для всіх питання. Що ще? Ну, як всі мужики, іноді задивляється на жіночу половину, хоча і має сім’ю – дружину, діточок, та навіть кота. Його іноді терзають і певні філософські питання, які часто-густо переплетенні з побутовими моментами. Автор явно насолоджується оцими своїми інтелектуальними па, які штовхають читача до думки-сумніву у реальності нашого власного світу. Головний герой не якийсь вояка, детектив, чи дослідник Всесвіту. Він не прагне до подолання глобальних проблем. Просто живе, просто існує. І все це на фоні альтернативного світу – іншої України, яка б могла бути, якщо б при певних обставинах їй вдалось отримати незалежність після Другої світової війни. До речі, у тому альтернативному світі немає нічого екстраординарного – все те ж саме: і комета Галея, яка летить до Землі, і арабські терористи, і НАТО у протистоянні з СРСР, і Горбачов, і Рейган, і ядерна загроза. Так що ж тоді мене привабило у цьому творі? По-перше, опис нашої буденності, яка нікуди не зникає, навіть якщо поміняти ввідні історичні данні та дати шанс на якісь дійсно гарні події – хоча б і отримання тієї ж незалежності. Більшості людей, як мені здається, глибоко байдуже до подібних речей. Байдуже і що до культури, і що до суспільства, і прийнятих у ньому шкали цінностей. Виходить точно, як у Булгакова: «Люди, как люди… Ну, легкомысленны ну, что ж обыкновенные люди в общем, напоминают прежних…» По-друге, автор з іншого боку вміло грає на темі того, що зазвичай усі ми, як нормальні люди, прагнемо нормального життя, але при тому самі ж його і руйнуємо. Відразу згадується фільм «Матриця», де говориться, що найперша програма була схожою до Едему, але користувачі – люди – не сприйняли її. Тому довелося створювати Матрицю, в якій були всі ті ж проблеми – війни, голод, нерівність. У автора альтернативний світ хоч, ясна річ, і не апокаліптичний, але не менш проблемний. До плюсів твору можна віднести і документальні розділення між главами. Газетні вставки, як я розумію – цілком реальні, взяті з газети «Свобода». І вони додають певного антуражу описаному світу, оскільки цілком вписуються у контекст альтернативності, демонструючи колишнім «радянщикам» погляд на світові події під іншим кутом зору. Документи КДБ розкривають ще одну грань та ведуть паралельну розповідь-передісторію. Я спочатку думала, що вони у деякому сенсі зайві, бо аж занадто прямолінійні. Мовляв, сюжет через них стає передбачуваним. І це відчуття ставало ще більш яснішим, чим ближче я доходила до кінця твору. А от кінець вийшов дещо неочікуваним і несподіваним. Мало того, епілог… Чи, точніше, епілоги – вони перекинули моє сприйняття твору на інші рейки. І от тут, до речі, раджу читачеві бути уважним, оскільки оті, з першого погляду незначні, деталі життя головного героя, якими густо напхані сторінки твору, виявляються значними у кінці. Автор підкидував їх, наче підказки. І уважний читач отримує відразу кілька пояснень всієї історії. Питання в тому, яке обрати для себе особисто. Отже, мій висновок: доволі неоднозначне чтиво, яке зумовлює читача, особливо конформіста, задуматися над тим, що є головним у нашому житті. Для тих, хто полюбляє містику, філософські сентенції – теж знайдеться місце, бо автор вміло обігрує і питання реінкарнації, і буддиського сприйняття реальності, як мари, чи сну, і так далі у тому ж дусі. Твір не можна віднести до чистої фантастики чи фентезі, це скоріш своєрідний експеримент над нашою свідомістю.

Прочитав з цікавістю всю історію. Мені сподобався і стиль, і те, як пише автор. Як на мене - доволі фахово, з чітким розумінням деталей. Відчувається, що це не проста якась компіляція, а результат власних глибоких роздумів. Нічого приблизного, все вельми точно. Сплести реальну історію таким чином, що не відразу відкреслиш від альтернативної - це ще треба вміти! А ще не менш цікаво це те, куди ця історія читача виводить. До речі, у книги досить неочікуваний фінал. Вийшла дійсно альтернативна історія. Навіть кілька. То ж у цьому автору однозначний респект. Не буду спойлерить та розводитися коло тих думок, які будять "Верифікації", бо їх дуже багато. Автор продукує багаточисельну армію філософських думок. Вони настільки яскраві, самобутні, що запам'ятовуються й провокують у тих, кому не байдужі філософські й метафізичні нотки побудови Всесвіту, купу теорій і здогадок. І в цьому, мабуть, і сіль альтернативності історії, та тих грабель, на які ми постійно наступаємо.