Как правило с детства мы знакомимся только с самыми популярными сказками Астрид Линдгрен. Такие как "Малыш и Карлсон", "Пеппи Длинныйчулок", "Мио, мой Мио". А в данный сборник вошли менее известные произведение. Но мне кажется они не хуже. Каждая сказка пропитана добротой и... одиночеством. Мы с ребенком с огромным удовольствием читаем и перечитываем данные произведения. Каждая история запоминается чем-то своим. Тут можно встретить добро и теплоту, деток которым хочется дарить и получать любовь. Маленьких, невиданных существ, которые помогают одиноким деткам справится с грустью. И многое другое. Главное что написаны все истории легко и приятно читаются. Единственный недостаток в том, что в книге много раз упоминается смерть. Книга подойдет деткам постарше, которые уже задаются вопросом что такое смерть. Для совсем маленьких не подойдет. Само издание очень приятное, иллюстрации великолепные. "По-моему, мама такая чудная! Она хочет, чтобы мы ложились спать по вечерам, когда у нас ни в одном глазу сна нет! Зато по утрам, когда мы так хорошо спим, она хочет, чтобы мы вставали."(с)

Когда мы говорим о книгах А.Линдгрен, то часто вспоминаются ее сказочные повести, достаточно большие по объему, но невероятно увлекательные. Но А.Линдгрен писала и небольшие рассказы, такие же замечательные, теплые и трогательные, как и детские повести. Эта книга - сборник оригинальных сказочных рассказов, очень нежных, атмосферных и завораживающих (я о большинстве этих произведений даже не слышала раньше). Что особо понравилось - невероятно красочное (много рисунков) и качественное оформление, а также содержательная наполненность: рассказов много (нам хватило книги по 2 недели ежевечерних чтений), сюжеты не повторяются, на каждый рассказ наполнен теплом и радостью. И каждый рассказ очень эмоционально острый: главные герои переживают жестокое обращение, или невозможность осуществления потаенного желания, или убивающую бедность и др. - но в финале каждой истории есть элемент волшебства, надежда на лучшее. Это эмоциональные, яркие рассказы, и в каждом герои проходят через нравственный выбор. Восхитительное издание.

В цілому, книга доньці сподобалася, читала її сама і просила дорослих почитати. Але хочу зазначити її переваги і недоліки (на мій особистий погляд). Почнемо з переваг. Книга мила. У ній багато неймовірно красивих, барвистих малюнків. Ми читали практично всі книги А.Ліндгрен від видавництва "Рідна мова", і в інших книгах мені дуже не вистачало ілюстрацій (було по 1-2 на 10 сторінок), а маленькій дитині легше сприймається текст, де буде більше малюнків. У цій книзі з ілюстраціями все в порядку. Можу сказати, що вони - повноцінна, гармонійна частина книги, їх досить багато, і вони такої неймовірної краси, що ми спочатку просто гортали книгу, милуючись малюнками. Причому, ілюстрації виконані різними художниками в різних техніках: є повітряно-ніжні милі малюнки, є мультяшні, але всі вони заворожують. Історії не дуже великі (до 20 сторінок, з них майже половина - ілюстрації), тому одна історія легко читається на ніч (ми тільки останню історію про хворого хлопчика Нільса ділили на декілька вечірніх читань). І самі казки по-справжньому чарівні, ніжні, дитячі. Але є і недоліки. Дочка обожнює А.Ліндгрен, і тому всі доступні її книги ми купуємо, не роздумуючи. Але є в деяких історіях (далеко не у всіх) такий момент, який мене особисто напружує. Це ситуації, коли діти-головні герої говорять, що вони хочуть померти. Взагалі, тему дитячих хвороб і смерті у А.Линдгрен можна часто зустріти. Наприклад, головна героїня історії "Сонячна галявина" неодноразово говорить братові, що вона помре, якщо не побачить пташку, або якщо вони її не наздоженуть. Мені довелося пояснювати доньці, що так не можна говорити і бажати власної смерті - великий гріх. В історії про лицаря Нільса та ж сама історія. Хворий хлопчик і всі навколо постійно повторюють, що він помре. Я, звичайно, розумію, що це для гостроти емоцій при читанні, співчуття і переживання, і писала А.Лідгрен свої казки в зовсім інший час і в іншому суспільстві, але мене напружують такі ситуації в книгах, коли потім треба пояснювати дитині, що те, що написано в книзі її улюбленої письменниці, - неправильно. До речі, фінал іншої книги А. Ліндгрен - "Брати, Лев'яче Серце" - мене, взагалі, шокував. Батькам все-таки потрібно читати ті книги, які читають їхні діти, навіть якщо ці книги від класиків дитячої літератури.