Після жахливого життя у будинку свого першого опікуна графа Олафа, а потім нетривалого мешкання у пана Монтгомері, який дивним чином загинув, діти Бодлери потрапляють до чергової опікунки, давньої знайомої їхніх покійних батьків. Ця жінка також перенесла втрату – її чоловіка зжерли п’явки в місцевому озері. З того часу вона боїться вогню, брокерів, і дуже любить граматику. Байдуже, що тут сиротам Бодлерів доведеться їсти холодний огірковий суп, адже тут немає графа Олафа, який мріє заволодіти їхнім спадком. Але якось під час закупів на ринку вони зустрічають старого капітана, в якому легко впізнають графа у гримі, та малим як завжди ніхто не вірить. Це повністю розв’язує Олафу руки і він задумує відвезти дітей на озеро, щоб і їх пожерли п’явки. Але чи вдасться йому втілити свій смертоносний план, чи діти і цього разу виявляться розумнішими та винахідливішими за зажерливого графа? Повість «Величезне вікно» - це третя частина сумних пригод дітей Бодлерів, які намагаються знайти нову домівку після смерті батьків.

Американский писатель Лемони Сникет сумел создать потрясающую серию книг о приключениях троих сирот Бодлеров, которые будут одинаково интересны как подросткам, так и взрослым. Совсем уж маленьким детям я бы не рекомендовала читать данный цикл, так как он местами ну очень грустный, а местами и невыносимо жестокий. Хотя его создатель почти в каждой главе напоминает своему читателю, что еще не поздно бросить эту грустную и жестокою книгу, ведь дальше будет только намного хуже. В третьей книге цикла «33 несчастья» под названием «Огромное окно» Вайолет, Клаус и Солнышко Бодлеры, которые потеряли своих маму и папу в пожаре, приезжают к своему очередному опекуну – давнишней подруге родителей, - чтобы поселиться у нее. Этот вариант был бы очень неплохим для детей, если бы новая опекунша так не боялась многих вещей. К примеру, плит – ведь здесь детям придется постоянно есть холодный суп из жестянок! Но, как выяснилось немного позже, страхи этой женщины не были безосновательным, ведь коварный граф Олаф не оставил своих чаяний заполучить внушительно наследство сирот.

Мабуть, кожен читач серії «Лихо та й годі» про пригоди сиріт Бодлерів, починаючи наступну частину оповіді, сподівається, що у цій книзі Вайолет, Клаус та Сонечко нарешті знайдуть гідну людину, яка зможе подбати про них, поки найстарша сестра не досягне повноліття і не зможе отримати спадщину батьків, що загинули в страшній пожежі. Проте, якщо ви приводите час з якоюсь з книг Лемоні Снікета, надіятись на щось позитивне не варто. Цікаво, що до автора не може бути жодних претензій, адже у передмові до кожного наступного тому він мало не благає читача облишити цю повну суму та жорсткості книгу і пошукати собі будь-яку іншу. Але, з іншого боку, письменник робить все для того, аби ми не могли відірватись від цікавої, іронічної та динамічної оповіді. У «Величезному вікні», після поневірянь в будинку жахливого графа Олафа та короткого перебування у доброго, але занадто довірливого дядечка Монтгомері, Бодлери потрапляють до тітоньки Жозефіни. Ця жінка обожнює граматику, але боїться відкритого вогню, тому дітям доведеться їсти холодний огірковий суп. Але несмачні страви – не єдина неприємність, яка спіткає сиріт цього разу… Чи вдасться малим виплутатись зі страхітливої ситуації цього разу?