Фредрік Бакман — це любов з першого слова. Дивовижний швецький письменник, який колись працював… далекобійником. Герої його книжок — щирі, добрі, прості люди, які вражають своїми думками, історіями та ставленням до світу. Я обожнюю атмосферу його творів. Спостерігати за героями дуже цікаво. І кожен знайде, за кого вболівати. Навіть моя 14-річна донька, яка не дуже любить читати, була у захваті. — Ніколи не довіряй людині, якщо в її житті нема нічого, що вона безтямно любить. — Це водночас велика і мала річ — знати, що є ті, хто тебе не покинуть. — Я відступаю лише тоді, коли беру розгон. — Незалежно від того, чи ви скажете дитині, що їй усе вдасться, чи що не вдастся нічого, у результаті, ймовірніше, ви матимете рацію. — Бути батьками — це наче стати надто малою ковдрою: як би ви не старалися всіх накрити, завжди залишиться хтось, хто замерзне. — Людство знає багато отрут, але нема нічого сильнішого за гордість. — Слова — це важливо. — Той, хто вважає себе добрим тренером, ніколи таким не стане. — Битися неважко. Важко лише зрозуміти, коли почати.

Книга не про хокей чи спорт. Мене дуже відвертало від книги саме це. Бо хокей чи професійни спорт я не люблю. Книга про нас, наше життя і суспільство. Я впевнена ви знайдете у цій книзі себе, свої переживання і свій спосіб мислення. Я запевняю, коли ви закриєте книжку, ви зрозумієте, що історія тут зовсім не про хокей. Для мене це вражаюча історія, яка глибоко запала в душу і вразила, тому що я відчула, як мислила саме описаними у книзі стереотипами. А особлива ця історія важлива для нашої країни, важлива у нашому суспільстві з постколоніальним та стокгольмським синдромом. Людей, яким на голову падають ракети, а вони все ще виправдовують агресора. І так, я думаю, ця книга не буде легкою для тих, хто шукає просто розваг. І як на мене кінець ну прям дуже сумний. Хоча на перший погляд закінчення здається хорошим.

Це одна з тих книг, яку я б радила читати не лише дорослим, а й підліткам. Перед читачем невелике містечко Бйорнстад, оточене лісами та суворими холодами, особливо зайнятися тут нема чим, для дітей тут одне захоплення хокей, а для дорослих вболівати за свій улюблений клуб. Хокей це те, чим живе це маленьке містечко, але одного разу святкуючи перемогу, підлітки переходять рамки дозволеного і тепер є два шляхи - мовчати чи говорити правду. Бакман просто вивертає душу, він торкається теми батьківства, страху не захистити свою дитину, страху не вберегти її від життєвих труднощів та жорстокості людей. Тема дорослішання та вибору, дружба чи правда, мрія чи правда, бути чесним чи бути з усіма. Ця книга суцільні цитати, ця книга, яка змушує плакати кожну сторінку, співпереживати всім і підліткам і батькам і начебто ти кожного розумієш і кожного жалієш, але всім серцем бажаєш, щоб добро перемогло! Це напевно назавжди буде моя улюблена книга, просто приголомшлива історія, ще не зустрічала кому б вона не припала до душі.