Читала «Вечірні новини» після «Міняйл» і до кінця сподівалася, що всі хороші герої залишаться живими. Тому й плакала, коли зрозуміла, що Партридж має померти. Симпатизувала йому найбільше. Гейлі сподобався, хоча цей роман видався мені слабшим від «Готеля» та «Аеропорта». Надто розтягнутий - понад 700 сторінок; надто багато непотрібних героїв і діалогів; занадто багато політики та історії про терористів і замало журналістики. Складалося враження, що Гейлі писав сценарій до міні-серіалу, бо елементи екранізації відчувалися - діалоги, описи стрілянини, екскурси в життя Партриджа. Плюс жорстокість - відрубані пальці хлопчика були зайвими. Особисто я не зрозуміла одного - яке відношення викрадення Слоунів мало до політики. Для чого треба було везти три тіла до Перу? Чому менеджери на телебаченні, знаючи про увʼязнення родичів свого колеги, не хотіли ставити в ефір відео з вимогами терористів? Та й що такого було в цьому відео? Ось тут автор трохи перемудрив, як на мене. В цілому непогано, але не геніально. Хоча читається на одному диханні й з великим інтересом.