Я ПРОТИ РАСИЗМУ "Ти ніколи не зрозумієш людину,поки не подивишся на речі її очима...Поки не влізеш у її шкіру і не походиш в ній." ©Аттікус Ця невеличка історія про Всевидько і її старшого брата Джема. Ви підете вперше до школи з Луїзою. Подорослішаєте разом з Джемом. І зрозумієте, що таке расизм під час Великої депресії у вигаданому містечку Мейкобі впродовж 1933-1935 років. Батько цих дітей-юрист,якого звуть Аттікус Фінч. У ті часи ,власне,як і зараз, не любили чесних людей,які тим чи іншим були пов'язані з владою. Одного дня була надзвичайна ситуація,уявіть собі, чорношкірий зґвалтував білошкіру дівчину. Аттікуса, звісно,обрали як адвоката для Тома Робінсона. Ви тільки уявіть, на той час у темношкірих не було ніяких прав,вони були ніким,їх використовували як робочу силу і взагалі не вважали їх за людей, ставили свої права вище їхніх,а така ситуація як у Робінсона бажала тільки кращого. Навіть якщо Том не винен ,Аттікус не зможе довести,бо головний аргумент з боку "жертви" це:"ну він же чорний." Я вважаю,що колір шкіри, це всього лише колір, головне яка це людина, я гадаю,що будь-яка людина думає так само. Впродовж всієї історії ви будете радіти за героїв, розчаровуватись, обурюватись. Книга дуже легко читається, рекомендую до прочитання.

На мой взгляд роман "Убить пересмешника", который написала американская писательница Нелл Харпер Ли, является настоящим шедевром и не зря его перевели на очень многие языки мира, а также роман рекомендован к обязательному прочтению во многих учебных заведениях. Мне очень жаль, что Харпер Ли успела написать только этот, единственный роман, так как возможно из-под ее пера вышел бы еще не один литературный шедевр. В основе сюжетной линии заключается повествование преимущественно от лица детей о судьбе чернокожего человека по имени Том Робинсон, которого обвиняют в преступлении, а именно предъявляют ему обвинение об изнасиловании белой женщины и наблюдая за развитием сюжетной линии, мы потихоньку можем делать выводы и строить догадки: правда ли это, соответственно сюжет достаточно интригующий. Особо хотелось бы отметить еще одного героя - это адвоката по имени Атикус Финч, который видя то, что народ очень озлоблен на чернокожего Тома Робинсона, все рано, не смотря ни на что, берется доказывать и отстаивать его честь. Читая роман сразу выделяешь острые и достаточно актуальные темы, которые подняла автор - это, в первую очередь, конечно же, тема расизма, обмана, мести и огромной обозленности, но как у медали с двумя сторонами, также поднимаются и позитивные темы - это детская радость, семейные ценности, проявление умения сострадать, а также, что дело чести и жажда справедливости - прежде всего!

«Справжня мужність — це коли ти знаєш наперед, що не переможеш, а все одно борешся, борешся до кінця. Рідко перемагаєш, а все-таки часом перемагаєш». «Життєвий урок, що ніколи не забудеться» - саме так я б описала цю книгу, адже, мені здається, вона однісінька здатна замінити силу-силенну повчальних лекцій, проповідей, менторських настанов тощо. Історія родини адвоката Атикуса з невеличкого містечка Мейкома – це вражаючий за своєю всеохопністю життєвий урок, прослухавши який, кожен (наголошую – кожен!) зробить правильні висновки. Мені дуже рідко потрапляють до рук книги, в яких настільки широко, просто і так життєво говориться про такі складні речі, як людська жорстокість, расизм, дискримінація, людяність, справедливість, чесність, ригоричність і т.п. Вас, майбутній читачу цієї книги, впустить у своє життя зовсім юна, мила і допитлива дівчинка Джин Луїза Фінч, яку оточення з любов’ю називає Всевидьком. Її батько - адвокат Атикус: людина справедлива, чесна, смілива та принципова, саме таким зростає і його син, брат Джин Луїзи - Джемі. Ці діти тільки починають пізнавати світ і його часто такі непослідовні та очевидно абсурдні закони й негативні тенденції, як-то людська підлість, расизм та дискримінація за всіма можливими ознаками, а ще цей мерзенний «стадний інстинкт», «тваринне» начало. Саме тому дбайливий батько-одинак вчить свою малечу: «Ти ніколи не зрозумієш людину, поки не подивишся на речі її очима, поки не влізеш у її шкіру і не походиш в ній…», коли дітвора, повіривши в людські пересуди та чутки про їхнього сусіда містера Артюра Редлі, дає йому прізвисько Страхолюд і малює у своїй уяві цю людину справжнім монстром-привидом, що безжально вбиває як дітей, так і дорослих. "Для того, щоб жити по совісті з іншими людьми, я повинен жити в злагоді з власною совістю. Діяти по совісті не завжди означає погоджуватися з думкою більшості", - скаже невдовзі своїм дітям мудрий Атикус і це саме ті слова, які так важливо хоч раз почути від своїх батьків, а потім сказати і власним дітям, онукам. Мене не залишив байдужою жоден герой книги: їх було шкода, їхні вчинки викликали подив, замилування чи сміх, осуд чи бажання провчити, покарати кривдника, але найбільше викликали симпатію особистості адвоката Атикуса та Артюра Редлі. Про драматизм долі останнього спойлерити не буду, а от щодо Атикуса не зможу не натякнути, що його високоморальність та людська гідність дозволили цій людині гідно вийти з будь-якої ситуації і при цьому залишитися справжнім взірцем та прикладом для своїх дітей. «Вбити пересмішника», без перебільшень, вартує усіх своїх титулів та схвальних відгуків критиків, вдячних читачів з усіх куточків світу, роман має бути прочитаний кожним і, думаю, не помилюсь, сказавши, що познайомитись з ним ніколи не рано і ніколи не пізно, себто це твір для читача як із багатим життєвим досвідом, так і зовсім без нього.