Я не знаю, чи наразі ця книга включена до шкільної програми, за мого часу - її не було точно. І даремно. Ця книга - одна з тих, які крім знань про війну в Америці між Півднем та Північчю, дає ще й уроки людяності, совістливості, правильності, вихованості та виховання безпосередньо. Справедливості заради варто сказати, що цю книгу я змогла осилити за моїм третім до неї підступом (але це через мою неуважність; заплутувалися в героях, зрештою, почала виписувати їх на окремий листок в вже на 50ій сторінці запам’ятала усіх), і дуже шкодую, що не зробила цього раніше, що лишила сама себе щастя поринути у цю оповідь спочатку. Роман ведеться від лиця маленької дівчинки, де вона розповідає про свою родину, про навчання у школі, про ситуацію довкола, про пригоди, які її та брата оточували. Відверто кажучи, ці атракціони мого інтересу не викликали особливо, бо вже давно вийшла з того віку, але мене надзвичайно вразила та частина книги, яка була присвячена тому як саме батько виховує дітей, яким чином він пояснює їм дорослі речі (а батько їх адвокат, а в країні вирує політика дискримінації до «чорних», тому, мені здається тут можна уявити усю важкість положення цього чоловіка, бо він є втіленням справедливості, як явища). Цікаво було поринути в історію США часів расизму, і з іншого боку досить пізнавально. Одним словом, раджу читати цей Роман і не сприймати його як дитячу казку, бо для дорослих тут дуже багато є чому повчитися!

Як чудово, що є на світі люди, які можуть пояснити важливі та складні проблеми простими, доступними словами, що зрозуміє навіть дитина. Саме такою людиною для мене є Гарпер Лі. Авторка геть точно змогла передати бачення світу дитячими, чистими, нестереотипізованими очима, яких так не вистачає добрячій кількості «дорослих». Наскільки сильною буває сила духу дитини? Повірите, коли скажу, що сильна настільки, щоб відстоювати права чорношкірих, невинно засуджених, боротися проти расизму та сексистських упереджень? Мусите повірити. І ні, у книзі це не виглядає награно, героїзовано, неприродньо. Тут акцентується більше на сліпоті дорослих людей, які погрузли в стереотипах, упередженості та байдужості до чужої долі. Хоч, у книзі і діти цим інколи страждають. Наприклад, у ставленні до Страхолюда. Тема та сюжет твору стосуються расової дискримінації. Відповідно, авторка висвітлює ставлення тогочасного суспільства до чорношкірих людей «у всій красі». За це її звинувачували у расизмі та зневажливому ставленні, а книгу навіть забороняли. Це максимально дивно, адже роман навпаки є антирасистським та висвітлює дискримінацію як таку, якій не місце в адекватному світі. А ще, можу гарантувати, що ви ніколи не здогадаєтесь про сюжет книги, прочитавши лише назву. А назва, до речі, дуже влучно підібрана, як на мене. Тут і символізм, і певна філософія, однак лише в кінці усвідомлюєш її геніальність, влучність і простоту. Що-що, а тем для роздумів та дискусій вам не бракуватиме.

«Скажи, что ты читаешь, и я скажу, кто ты» — это верно. Но я лучше узнаю тебя, если ты скажешь, что ты перечитываешь». Франсуа Мориак (11.10.1885–1.09.1971), французский писатель, Нобелевский лауреат. "Убить пересмешника" это книга с множеством вопросов и множеством ответов! Для меня это книга, которая однозначно стоит того, чтобы ее перечитывать снова и снова. Джин-Луиза и ее старший брат встречаются со взрослыми вопросами и ситуациями, они увидят общество в его истинном лице и рассмотрят в деталях что такое несправедливость. Их отец Аттикус уважаемый человек в городе, адвокат заслуживает отдельного внимания читателя. Он пытается научить детей смотреть на вещи и ситуации правдиво, видеть смыслы, держаться своего мнения и защищать его, даже если никто вокруг с тобой не согласен. Он учил тому, что даже проигрыши могут быть маленькими победами, что иногда есть смысл в борьбе, а не в самом результате. Учитывая тот факт, что книга пишется от лица маленькой девочки, книга очень взрослая и глубокая. Очень советую уделить ей внимание и прочесть!