Книга читабельна. Однак, чому ж так шкутильгає фізіологія, котра у жанрі фантастика, і не менше у фентезі, має пристойно чітке місце. Всі чаклуни хочуть володіти своїм тілом як Супермен. А без знання конституції свого тіла, либонь, далебі, та з іншими львівськими кониками - не можна називати "зв'Язками" те, що у суглобах скріплює тканину кістки та м'язів. Тобто - сухожилля, жили і т.ін. Як же можна так шкандибати і літати на мітлах понад львівськими дахівками?))

Надо признаться, первая книга трилогии Натальи Матолинец "Варта у Грі" меня особо не зацепила, и я не думала читать продолжение этой истории, если б случайно одним глазком не взглянула на рецензии на вторую книгу. Не жалею, что прочитала "Артефакти Праги", действительно понравилось значительно больше, и третью книгу - "Кров Будапешта" - ждала с нетерпением. Но как всегда, с радостью покупаешь, ставишь на полку, книга переходит из планов в планы, и, казалось бы, ты так хотела узнать, чем же все закончится, но.. Видно сейчас, когда хочется отвлечься от новостей, пришло ее время. Здесь есть все - темные силы и светлые силы, маги, алхимики, ведьмы, поединки, расследования, политические интриги, кровопийцы, старинные улочки и мосты прекрасного старинного города и, конечно, любовь. Куда уж без нее. Любовь, которой не должно быть, но которая побеждает все и всех вопреки всему... Я не особый любитель и знаток фэнтези, но для меня было всего в меру, без провисаний, без недосказанности. Эта история не станет любимой, но к книгам Натальи Матолинец я точно еще вернусь. Верю, что эта молодая писательница еще не раз меня удивит и порадует.

Це була остання непрочитана книга в Наталії Матолінець, і остання частина Варти, яка страшенно мені полюбилася. Книгу прочитала швидко і з захопленням, однак помилилася в черговості (все ж читати було варто або одразу після другої, або перечитати «Артефакти Праги») і ще просто перед Вартою я взяла «Гессі». І перемкнутися вийшло складно. Коротше, я заплуталася що в черговості, що в подіях. Мусила зупинятися, перечитувати і нотувати, а ще я в якийсь момент зупинилася і почала згадувати, навіщо всі ці події, яка мета і куди ці навіжені ідуть. Не знаю, чи це особливість книги, чи моя концентрація покинула і полинула в далекі краї. Я так почала з критики, що може здатися, що книга не сподобалася. Ні, навпаки. Третя стала такою ж улюбленою, як і перша, яку я люблю ніжно за Львів і меншу кількість подій, в яких я не заплуталася. «Кров Будапешта» в порівняння з попередніми вражає і розмірами, і рівнем, і навіть стилем. Вона стала більш пригодницькою і кінематографічною. Душа моя прагнула романтики, однак Варта рішуче відкинула почуття з угорського періоду, і вирішила, що спочатку Златана треба врятувати від упирського прокляття, а так виясняти стосунки. На початку Варта разом з Амброзом – Вартові, і прибувають в Будапешт на З’їзд. Судді чеському туди вхід заборонений, інакше спрацює попередження вампірів. Більш того, ми пам’ятаємо з кінця другої частини про несанкціоновану посвяту, і те, хто насправді Вартові, а потім ще й виясняємо, що закохані і пов’язані посварилися. Чому і навіщо, а головне – наскільки довго, ми на знаємо. Спочатку ці сюжетні лінії ідуть паралельно, і взаємодія Варти відбувається то зі світлим алхіміком, то з напарником Бурштином. Це теж цікаво. Вони ув’язуються в пригоду (так написала, мовби вона там була одна) з головою темних, потім відвідують вампірів під Дунаєм, і ведуть судову тяганину з Середньоазійським конгломератом, який викопав післявоєнний договір, і тепер намірений загарбати українські землі у своє «законне» володіння. В контексті війни я сміялася скрізь сльози. Оця от складність і заплутаність, багатоплановість, швидкість і зміна планів з особистого, на магічний, на суспільно-політичний, на які я скаржилася спочатку, і роблять «Кров Будапешта» перлиною і книгою, яку хочеться перечитувати. Крізь інтерпретація фентезі очевидно і без натяків проглядається і історія, і сьогодення України. Ставляться незручні для когось, і довгождані для інших питання про самодостатність і авторитет України на європейській магічній-політичній арені, висміюються деякі впізнавані менталітетні риси наших загарбницьких сусідів, і що ще мені несказанно сподобалося, показується роль нечисленної молодої еліти, яка бере на себе сміливість обстоювати інтереси суспільства і держави. Що скажу по закінченню трилогії? «Варта» знищує всі упередження і скепсис у відношенні до українського фентезі як до меншовартісного. Події не замкнені в межах лише України, вони переносяться на територію Європи, і це дуже органічно. Колоритне міське фентезі, вишукано вплетені легенди, алюзії на сучасність, неймовірно живі і привабливі головні герої і красива любовна лінія, яка не перетягує на себе увагу, і яка мене вразила.